31 / 36
30
Господом, також утримувала від розпаду нещасливі подружжя.
Головною тенденцією судових процесів на ґрунті сімейних незгод
було прагнення будь-що запобігти руйнуванню сім’ї, хоча суд
і ухвалював більшість вироків на користь жінок, які потерпали від
фізичного насильства. Все ж неможливість легітимного розлу-
чення була чинником, що погіршував становище жінок у проб
лемних сім’ях, де жінки ставали довічними заручницями чоло-
віків-кривдників.
Попри все дослідники та селяни одностайні в тому, що абсо-
лютна більшість сімей жили у злагоді та взаємній повазі. Народна
пісня з Полтавщини саме таку дружину-розрадницюназиває вірною:
...Та нема цвіту найцвітнішого над тую ожину,
Та нема віри найвірнішої над вірну дружину.
Що синяя та ожинонька усі цвіти розвиває,
А вірная та дружинонька віри донимає.
Що з отцем та ненькою в світі не наживуся,
А з вірною та дружиною не наговорюся...
Традиційна культура покладала головно на жінку обов’язок
забезпечувати сприятливий психологічний клімат у подружжі;
ця важлива роль вимагала неабиякої гнучкості, з одного боку,
та готовності нехтувати/жертвувати власними інтересами, по-
требами, настроями — з другого. У повсякденному подружньо-
му житті поняття любові змінювало свій сенс, втрачаючи ореол
романтики та чуттєвості, набуваючи натомість значення взає-
морозуміння, взаємопідтримки, взаємодопомоги. Такі стосунки
чоловіка та дружини відображені у приказках: «Хто любить рев-
не — жаліє певне», «Полюбить — то й абихто знайдеться, але
інше діло — пожаліти», «Хто за ким тужить — тому радо слу-
жить», «Люби не словами, а ділами», «Не люби мене, коли я до
церкви йду, а люби, коли я біля печі стою» та інші. Про те саме
йдеться у повчальній пісні з Гуцульщини:
Ой кує зозуля в лісі на горісі,
Шєнуй жінку, чоловіче, єк ластівку в стрісі.
Єк ї будеш шєнувати — так і будеш мати,
А в’на тобі не найметка все поле орати.
А в’на тобі не найметка — в’на тобі ґаздиня:
Куда пидеш, відки прийдеш — хата не пустиня.