29 / 36
28
згідно з якими кожен із розлучених відмовлявся від усіх претензій
до партнера, надаючи йому можливість укласти новий шлюб. І хоча
ці дії суперечили церковним канонам, такі розлучення зазвичай
визнавала і цивільна, і духовна влада. Цілком достатньою підста-
вою для розлучення вважали постійні сімейні незгоди. Цей спосіб,
хоч би яким демократичним він здавався, не був універсальним
рішенням, адже необхідною передумовою розірвання шлюбу була
взаємна згода на це чоловіка і дружини, тоді як ініціативи когось
одного було замало. Тож коли дружина, наприклад, виказувала
невдоволення шлюбом (через явний деспотизм чи й насильство
чоловіка), офіційно розлучитися вона не могла. Утім, у тогочасному
правовому та соціальному контексті такі умови розлучення можна
вважати тенденцією до гендерної рівності.
У XVIII ст. на Правобережжі (внаслідок впливу Унії) і на Лі-
вобережжі (після заснування Синоду та впровадження духовного
Регламенту) звичаєве розлучення зазнало суворих переслідувань
з боку Церкви та держави. Під тиском Церкви така юридична
практика доволі швидко зникла майже всюди в Україні. І хоча
законодавство Російської імперії суворо забороняло самовільне
розлучення, у селянському середовищі аж до кінця XIX ст. зали-
шалася можливість фактичного розпаду сім’ї, коли подружжя
розходилося de facto.
Законодавство щодо розлучення, чинне на підлеглій Росій-
ській імперії території України, обмежувало формальні підстави
для розлучення лише кількома причинами: 1) подружня зрада;
2) фізична нездатність до виконання подружніх обов’язків; 3) від-
сутність протягом п’яти років з невідомих причин; 4) заслання
одного з подружжя на каторгу за вироком суду. За інших обставин
легітимне розлучення було неможливим. На теренах, що перебу-
вали під владою Австро-Угорщини, законодавство регламентувало
розлучення залежно від віровизнання подружжя. Для католиків
тільки смерть чоловіка чи дружини означала припинення шлюбу.
Для некатоликів цивільний кодекс визначав перелік підстав для
розлучення або сепарації (роздільного проживання): подружня
зрада, ув’язнення на понад п’ять років, відсутність одного з подруж-
жя з невідомих причин понад один рік, загрозлива поведінка парт-
нера, важке фізичне насильство, а також нездоланна відраза до
партнера. Однак юридичне оформлення розлучення було доволі
складною поцедурою, про що недвозначно свідчить дуже низька
статистика розлучень та сепарацій у Галичині.