«Українські жінки у горнилі модернізації»

їй належало проговорити: “Гоп, дубе, мій верх буде! Як Бог над

нами, так я над вами”». У Галичині, коли під час вінчання молодята

ставали навколішки перед вівтарем, молода намагалася стати ко-

ліном на полу весільного вбрання нареченого, щоб згодом стар-

шувати над ним. По всій Україні відома й інша прикмета: хто з мо-

лодят першим стане на весільний рушничок, той і буде лідером

у родині. Отже, українська культура все ж припускала можливість

того, що жінка може стати головою сім’ї.

Утім, подружні стосунки, у яких першість належала жінці,

у народі вважали аномальними, засуджували і висміювали. Чима-

ло приказок дорікають чоловікові, який кориться волі дружини:

«Горе тобі, воле, коли тебе корова коле, — горе тобі, чоловіче, коли

жінка тобі дулі тиче», «Зле там ся діє, де півень мовчить, а курка

піє, — зле там і лихо, де жінка кричить, а чоловік тихо», «Муж по-

тачка —жінці собачка» та інші. Такий чоловік інколи навіть діставав

вуличне прізвисько за іменем своєї жінки. Микола Костомаров

зауважував: «За народними уявленнями нема нічого більш вар-

того зневаги і висміювання, як чоловік, що дозволяє жінці пош-

турхувати собою і навіть бити себе».

Сімейні конфлікти

та питання розлучення

Особливо помітна нерівноправність чоловіка та дружини в ситуа-

ції сімейного конфлікту. Подвійні стандарти, тобто різні норми

і правила поведінки для чоловіка й дружини, виявлялися, зокрема,

у можливості застосовувати фізичну силу під час з’ясування сто-

сунків. Фактично чоловік мав право «виховувати» і фізично «кара-

ти» дружину за неприйнятну поведінку (зраду, непокору, лінощі,

безгосподарність, марнотратність тощо). У подружжях, які поста-

ли з батьківського примусу, випадки насильства над жінками були

частішими та жорстокішими. При цьому чоловіки не обмежували-

ся рукоприкладством: дружин били будь-чим, що траплялося під

руку (батіг, ланцюг, палиця тощо). Тогочасне суспільство толеру-

вало таке повсякденне «обґрунтоване» насильство чоловіка над

жінкою («за провину»). Натомість застосування дружиноюфізичної

сили щодо чоловіка вважали неприйнятним. Попри поширені ху-

дожньою літературою колоритні образи домінантних українок,

селянки категорично заперечували навіть підвищення голосу чи