31 / 44
На понтійському кордоні
32
найбільшого розквіту площа Ольвії становила близько 50 га.
У місті, що мало демократичну форму правління та регулюва-
ло на договірних засадах свої стосунки з Мілетом, мешкало
близько 10 тисяч осіб.
Подібно до добробуту інших грецьких міст та емпорій (місць
торгівлі) у регіоні, процвітання Ольвії залежало від добрих від-
носин із місцевим населенням понтійських степів. На момент
заснування міста та в період його найбільшого розквіту місце-
вими мешканцями були скіфи— конгломерат племен ірансько-
го походження. Греки Ольвії та їхні сусіди не лише жили поруч
і торгували одне з одним, а й створювали змішані шлюби, що
призводило до появи мішаного населення з грецькою та «вар-
варською» кров’ю, у звичаях якого поєднувалися грецькі та
місцеві традиції. Ольвійські купці та моряки постачали збіжжя,
сушену рибу й рабів до Мілету та інших частин Греції, а додому
привозили вино, оливкову олію та вироби грецьких ремісників,
зокрема текстиль та металеві речі, для продажу на місцевих
ринках. Були серед них і предмети розкоші, виготовлені з золо-
та, про які сьогодні відомо з розкопок могил скіфських царів.
В українських степах багато таких поховань—курганів, що нині
здебільшого перетворилися на маленькі пагорби.
Безсумнівно, найбільш вражаючий витвір мистецтва з так
званого скіфського золота — триярусну пектораль — було від-
крито 1971 року на півдні України, тепер її можна побачити
в Музеї історичних коштовностей України в Києві. Пектораль,
що датується, імовірно, IV століттям до наношої ери і колись
прикрашала груди скіфського царя, крім усього іншого, дає
добру уяву про внутрішню структуру скіфського суспільства
та його економіку. У її центрі — зображення двох бородатих
скіфів, які стоять на колінах і тримають у руках овечу шкуру.
Враховуючи матеріал, з якого зроблено пектораль, це нагадує
золоте руно аргонавтів — символ влади й царського сану. Ліво-
руч і праворуч від центральної сцени — фігури свійських тва-