22 / 34
22
не простягається за межі буття моменту цього, не здатна осяг-
нути, що її жертви зникають навіки… тварина руйнує старе й не
може створити нове… тваринна жага лишень наближається до
чуттєвого рівня, але ніколи не сягне рівня сприйняття… люди-
ні ж необхідна система координат, через яку вона бачитиме світ…
Свідомість за вибором установлює свої координати… тілесна
цілісність упорядковує потік нервів і крові відповідно до най-
глибших потреб клітинного буття… всі речі/клітини/істоти
є плинними… все прагне до цієї незмінної минущості…
Знову й знову в мінливій свідомості Пола прокручувався за-
вчений урок.
Крізь примружені повіки Пол відчув, як жовте сяйво світан-
ку торкнулося його підвіконня. Він розплющив очі. Прислуха-
ючись до метушні й поспіху, що поновилися в замку, юнак
розглядав помережені знайомим візерунком балки під стелею
спальні.
Двері прочинилися, і в кімнату зазирнула мати: волосся на
маківці підтримувала чорна стрічка, з овального обличчя, по-
збавленого емоцій, дивилися сповнені врочистості зелені очі.
— Уже прокинувся, — промовила вона. — Ти добре спав?
— Так.
Пол уважно роздивлявся високу фігуру матері та помітив, як
напружилися її плечі, коли вона вибирала для нього одяг із по-
лиць шафи. Інший міг би не помітити нічого, але вона сама
вчила його науки Бене Ґессерит — звертати увагу на дрібні де-
талі. Вона озирнулася, тримаючи в руках напівофіційний під-
жак, на нагрудній кишені якого було вишито фамільний герб
дому Атрідів — червоного яструба.
— Мерщій одягайся. Превелебна Мати чекає на тебе.
— Якось вона мені снилася, — сказав Пол. — Хто вона?
— Вона була моєю наставницею в школі Бене Ґессерит. Тепер
вона Правдомовиця Імператора. А ще, Поле… — Джессіка зава-
галася. — Ти повинен розповісти їй про свої сни.
— Розповім. Ми завдяки їй отримали Арракіс?
— Ми не отримали Арракіс, — вона змахнула пил зі штанів
і повісила їх разом із піджаком на стійку біля ліжка. — Не зму-
шуй Превелебну Матір чекати.
Пол сів, міцно обхопивши коліна.
— Що таке ґом джаббар?