16 / 36
14
якщо помиляємося, хворіємо, ризикуємо, десь у світі існує
наш ангел-охоронець, який завжди врятує нас.
Ці дві системи вірувань і становлять діалектику — дві
діаметрально протилежні реакції людини на ситуацію. Це
або назватися героєм та заявити про свою незалежність,
або ж шукати безпеки через єднання з надсилою: відокре-
митися та стати самостійним чи приєднатися до когось
і прохати про допомогу. Хтось починає сам про себе піклу-
ватися, а хтось залишається вічно беззахисною дитиною,
яка потребує батьківської турботи.
Переважну частину часу ми живемо у комфорті, нама-
гаючись уникати навіть скороминущих думок про смерть,
підсміюємося тихенько та цитуємо Вуді Аллена, який ска-
зав: «Я не боюся приходу смерті. Я просто не хочу бути
там, де це трапиться». Але є ще й інший спосіб — давня
традиція, яка може дуже вдало застосовуватися в психо-
терапії. Вона вчить, що цілковите усвідомлення смертності
робить нас мудрими та дає можливість прожити цікаве
життя не боячись. Передсмертні слова одного з моїх паці-
єнтів («Якби зґвалтування не забороняли…») доводять,
що, справді, смерть нас руйнує і це
факт
, але
усвідомлен-
ня
смертності може нас і врятувати.
* * *
Свобода як інший прояв існування зумовлює дилему для
кількох з десяти моїх пацієнтів. Коли Бетті, огрядна пацієнт-
ка, з порога повідомила мені, що вона була на гулянці перед
тим, як прийти до мене, і щойно вийде з мого кабінету, то
організує вечірку знову, вона намагалася змусити мене
надати їй свободу та взяти під контроль її вчинки. Увесь курс
терапії іншої пацієнтки (Тельма у «Ліках від кохання») кру-