24 / 36
23
Досвід життя в концентраційному таборі
трібно нічого пояснювати, а інші не зрозуміють ані того,
що ми відчували тоді, ані того, що відчуваємо зараз».
Спроба методичного висвітлення теми є дуже важ-
кою, позаяк психологія вимагає певної наукової неупе-
редженості. Хіба ж людина, яка зробила свої спостере-
ження в ув’язненні, набуває необхідної безсторонності?
Лише спостерігач зовні володіє такою безсторонністю,
але він надто мало знає про тему, щоб виносити су-
дження, варті уваги. Тільки людина зсередини володіє
необхідними знаннями. Її судження можуть бути не-
об’єктивними, її оцінки можуть бути неспіврозмірними.
Це неминуче. Потрібно спробувати уникнути будь-якої
особистої упередженості, і це досить непросто під час
написання подібної книжки. Іноді необхідно знайти смі-
ливість розповісти про дуже особистий досвід. Я мав
намір написати цю книжку анонімно, подавши лише мій
табірний номер. Коли закінчив рукопис, усвідомив, що
анонімна публікація втратить половину своєї цінності,
і я повинен знайти сміливість відкрито розповісти про
свої переконання. Тому я утримався від усунення дея-
ких епізодів, хоча не терплю ексгібіціонізму.
Я залишу іншим право дистилювати вміст цієї книжки
в суху теорію. Цеможе стативнескомупсихологіютюрем-
ногожиття, якапочаларозвиватисяпісляПершої світової
війни і яка познайомила нас із синдромом «хвороби ко-
лючого дроту». Ми зобов’язані Другій світовій війні зба-
гаченням наших знань щодо «масової психопатології»
(якщо я можу перефразувати цитату й назву книжки
Лебона
3
), війні, що дала нам війну нервів і концтабори.
3
Автор має на увазі працю французького соціального психолога
Ґюстава Лебона «Психологія народів і мас».