20 / 36
20
Одного дня в Клермонті я глянула на Ґета, коли він
лежав у гамаку з книжкою, і мені здалося, як би це ска-
зати, що він — мій. Ніби він — моя особлива людина.
Я тихесенько залізла в гамак поряд із ним. Я витяг
ла ручку з його руки — він завжди читав з ручкою —
і написала «Ґет» на його лівій долоні і «Кейденс» —
на правій.
Він забрав у мене ручку. Написав «Ґет» на моїй лівій
долоні і «Кейденс» — на правій.
Я не кажу про долю. Я не вірю в Провидіння, чи в спо-
рідненість душ, чи в надприродне. Я маю на увазі, що ми
розуміли одне одного. Завжди.
Але нам було лише по чотирнадцять. Я ніколи не цілу-
валася з хлопцем, хоча наступного року поцілуюся з кіль-
кома, і якимось чином ми не обізвали це коханням.
6
П’ЯТНАДЦЯТОГО ЛІТА
я приїхала пізніше за решту. Тато по-
кинув нас, і ми з мамою були зайняті покупками, пере-
мовинами з дизайнером і тому подібним.
Джонні та Міррен зустріли нас на причалі, рожевощо-
кі, з купою планів на літо. Вони облаштовували все для
родинного тенісного турніру, зберегли собі кілька рецеп-
тів морозива з Інтернету. Ми збиралися кататися на ві-
трильниках, палити вогнища.
Малі вовтузилися і галасували, як завжди. Тітки про-
холодно посміхалися. Після метушливого прибуття всі
пішли на коктейль у Клермонт.
Я пішла шукати Ґета в Ред-Ґейт. Маєток Ред-Ґейт
значно менший за Клермонт, але при цьому там чотири
спальні нагорі. Саме в них зупиняються Ґет, Джонні й Вілл
із тіткою Керрі та, зрідка, Едом.