23 / 34
25
—Звідси?
—Стовідсотково. Він пояснив мені, як сюди дістатися. Він
назвав це своїм теперішнім місцем перебування.
—Таке прохання у вас вважається звичним?
—Абсолютно. Він діяв згідно з протоколом.
—Отож, він діяв згідно зі всіма правилами, але на його ком
п’ютері немає жодної інформації про цю справу?
—Саме так.
—А це означає…
—Що справа була незначною. Можливо, якась послуга друго-
ві або безкоштовна допомога клієнтові, яку він хотів приховати від
шефа. Це точно не пов’язано з грошима. Ось чому він не хотів, щоб
про це хто-небудь дізнався. Але потім, мабуть, справа набрала
обертів. Саме тому він вирішив покликати мене на підмогу.
—То ви думаєте, що ця справа стала серйознішою, ніж він
собі уявляв на початку? Що б це могло бути?
—Не маю жодного уявлення. Він мав усе мені пояснити на
місці.
—У вас справді немає жодних здогадів?
—Що вас так дивує? Він працював над особистим завданням,
яке не бажав розголошувати, а мені він збирався все розповісти,
коли я сюди дістанусь.
—Яким був його голос по телефону?
—Спокійним. Більш-менш. Мені здалося, що йому тут не
дуже сподобалося.
—Він вам про це сказав?
—Це лише моє припущення. Коли він пояснював мені, як
сюди дістатися, то наче вибачався за те, що витягує мене в якесь
похмуре та страшне місце.
Ричер промовчав.
Ченґ сказала:
—Мені здається, що ви, військові, занадто зациклені на отри-
манні точних даних, щоб зрозуміти хід наших думок.
Ричер відповів:
—Та ні, чому ж, я саме збирався з вами погодитися. Мені от,
наприклад, не сподобався магазин із гумовими фартухами. А ще
мене весь ранок переслідував якийсь дивний хлопчина. Десяти-
дванадцяти років, не більше. Хлопець. Думаю, він лише дивакуватий