22 / 34
24
—Ви думаєте, що він на якийсь час відлучився і скоро повер-
неться сюди на потягу?
—Сподіваюся, саме так і буде.
—Що б іще це могло бути? Це ж вам не Дикий Захід абощо.
—Знаю. Мабуть, із ним і справді все гаразд. Його відіслали
з Оклахома-Ситі. Можливо, йому знадобилося відлучитися в ін-
ших справах. Він би точно скористався потягом, бо ці дороги
нестерпні. Ось чому і повернувся б він також потягом. Він мусить.
Мені він казав, що в нього тут немає авто.
—Ви намагалися вийти з ним на зв’язок?
Вона кивнула.
—Я знайшла стаціонарний телефон в універсамі. Але його
домашній номер не відповідає, а стільниковий вимкнений.
—Або просто поза мережею. У такому разі він точно не
в Оклахома-Ситі.
—Він міг би заїхати кудись далеко? Куди-інде? Без авто?
—Це ви мені скажіть, —відповів Ричер. —Це ваша справа,
а не моя.
Ченґ нічого не відповіла. Офіціантка підійшла ще раз, і Ричер
вирішив перетворити свій сніданок на ланч, замовивши ще шма-
точок персикового пирога. І ще кави. Офіціантка виглядала пере-
моженою. Стратегія її шефа подавати безкоштовну каву вияви-
лася збитковою.
Ченґ сказала:
—Він обов’язково повідомив би мене про свої наміри.
Ричер відповів:
—Хто? Хлопець, якого тут уже немає?
—Саме так.
—«Повідомити» означає «увести в курс справи»?
—Навіть більше.
—То скільки ж інформації вам відомо про нього?
—Його звуть Ківер. Він із нашого офісу в Оклахома-Ситі. Але
ми всі працюємо в одній мережі. Здається, я знаю, чим він може
бути зайнятий. У нього було декілька досить серйозних справ. Але
жодна з них не стосувалася цієї місцевості. Принаймні так свід-
чать дані з його комп’ютера.
—Чому саме вас відіслали йому на підмогу?
—Я була вільною на той момент. Він сам мені зателефонував.