7 / 34
9
звичного заколисуючого ритму: тук-тук, тук-тук… А тоді потяг
став рухатися ще швидше, розвіваючи потоком повітря одяг Ри-
чера. Він був єдиним, хто вийшов із потяга на цій станції. Не
дивно. Це місце аж ніяк не можна було назвати популярним серед
туристів. Було в ньому багато провінційного. Єдині зручності для
відвідувачів помістилися між елеваторами та велетенським сара-
єм, і складалися вони лише з маленького будиночка, у якому
знаходилися і місця для очікування, і квиткові каси. Цей будино-
чок було споруджено в традиційному залізничному стилі, і нага-
дував він швидше якусь дитячу іграшку, незграбно поміщену між
двома блискучими бочками із нафтою.
Але на вивісці на всю довжину було написано те, заради чого
Ричер і прибув сюди: «
Материн Спочинок»
. Він уже бачив цю
назву на карті, і ще тоді йому здалося, що це просто чудова назва
для залізничної станції. Ричер припустив, що колись давно на
цьому ж місці пролягав шлях каравану фургонів і щось мусило тут
відбутися. Можливо, у молодої вагітної жінки саме тут розпочали-
ся пологи. Уся ця штовханина подорожі просто не могла піти їй на
користь. Можливо, фургони зупинилися тут на тиждень. Чи навіть
на місяць. Може, хтось згадав про це місце багато років по тому.
Мабуть, її нащадок. Сімейна легенда. Може, тут десь навіть є не-
величкий, однокімнатний музей на спогад про цю подію?
А можливо, тут сталося дещо значно гірше. Наприклад, тут
могли поховати якусь жінку. Занадто стареньку, щоб вона могла
дістатися до місця призначення. У такому випадку тут слід шука-
ти могильний пам’ятник на згадку про неї.
У будь-якому разі Ричер не сумнівався, що зможе дізнатися
правду. Йому було нікуди йти, зате він мав цілу вічність часу,
тому міг собі дозволити трохи поблукати околицями. Саме тому
він і зійшов з потяга тут. Першим враженням стало розчаруван-
ня. Від цієї місцини він очікував значно більшого. Його уява вже
намалювала декілька напівзруйнованих будинків та покинутий
загін на одного коня. А ще невеликий музей, що помістився б
в одній кімнаті. Можливо, він навіть не працював би цілий день.
І утримувався лише опікою волонтерів. Можливо, ним керував
би самотній чолов’яга з котрогось із тутешніх будинків. А ще він
уявляв собі надгробок, можливо, мармуровий, за масивною ко-
ваною огорожею.