8 / 34
10
Та головне — він геть не сподівався побачити тут розвинену
сільськогосподарську інфраструктуру. А варто було сподіватися,
мабуть. Зерно, звісно, — ось звідки тут і залізниця. Його ж по-
трібно якось транспортувати. Мільярди бушелів
1
та мільйони
тонн щороку. Він зробив крок убік та подивився в простір між
будівлями. Навкруги було темно, проте він усе одно зміг роз-
різнити обриси напівкруглих халуп. Найімовірніше, саме тут
мешкають працівники станції. Він побачив світло, і понад усе
йому захотілося, щоб там був мотель, або хоча б їдальня, або і те
і інше.
Він пішов до виходу, ухиляючись за звичкою від променів світ-
ла, проте невдовзі зрозумів, що останній ліхтар неможливо обі-
йти, бо той знаходився просто над вхідними воротами. Тому Ричер
вирішив повністю змінити намічений курс і пройшов крізь перед-
останній промінь світла.
Саме цієї миті з темряви вийшла жінка. Лише за два кроки
подолавши відстань між ними, вона енергійною ходою наблизи-
лась до нього з виразом неймовірної радості, що побачила його.
У кожному її жесті відчувалось полегшення. А тоді воно зникло.
Вона враз засмутилася. Жінка завмерла на місці і сказала лише
єдине слово:
—Ох…
Вона була азіаткою. Проте її не можна було назвати маленькою.
Сто сімдесят п’ять сантиметрів заввишки, а може, і всі сто сімдесят
сім. І статура в неї була відповідна. Не кістлява. Не схожа на ху-
деньке дівчисько. Їй було десь під сорок, припустив Ричер. Довге
волосся, одягнена в джинси та футболку під коротким бавовняним
пальто. На ногах у неї були черевики на шнурівці.
Він сказав:
—Доброго вечора, мадам.
Вона подивилась кудись повз нього. Він сказав:
—Я тут єдиний пасажир.
Тоді вона подивилась йому у вічі. Він продовжив:
—Ніхто більше не вийшов із потяга на цій станції. Думаю,
ваш друг уже не приїде.
Вона запитала:
1
Бушель—міра об’єму сипких тіл, яка дорівнює 8 галонам, або 36,6 літра.