10 / 34
12
—Ніхто.
Ричер запитав:
—Десь тут є мотель?
—Я живу в мотелі.
—Як там?
—Мотель як мотель.
—Мені підходить, — відповів Ричер. — Там є вільні місця?
—Я б дуже здивувалась, якби їх там не було.
—Гаразд, проведіть мене туди. Вам не слід залишатися тут на
ніч. Я прокинуся на світанку і постукаю у ваш номер перед ви-
ходом. Сподіваюся, ваш друг приїде зранку.
Жінка нічого не відповіла. Вона лише мовчки ще раз обвела
поглядом порожні колії, а тоді розвернулася і попрямувала до
виходу.
2
Мотель виявився більшим, ніж Ричер очікував. Це був двопо-
верховий дім, зведений у вигляді підкови, у якій вмістилося три
дцять номерів та величезна ділянка для паркування. Проте далеко
не всі місця на стоянці були зайняті. Мотель був майже напо-
ловину порожнім. Це була проста з вигляду будівля, споруджена
з поштукатурених блоків та пофарбована в тілесний колір, а все-
редині були металеві сходи та поручні, пофарбовані в коричневий
колір. Нічого особливого. Але все виглядало охайним та догля-
нутим. І всюди світилися лампочки. Зовсім не найгірше з того,
що коли-небудь траплялося Ричерові.
Адміністрація знаходилася на першому поверсі, ліворуч. За
столом сидів портьє. Він був опецькуватим літнім чоловіком із
великим животом та якимось скляним на вигляд оком. Він дав
жінці ключ від двісті чотирнадцятого номера, і вона мовчки вийшла.
Ричер запитав у портьє про вартість ночівлі, на що той відповів:
—Шістдесят баксів.
Ричер перепитав:
—За тиждень?
—За ніч.
—Я ж не сьогодні на світ народився.
—І що б це мало означати?