23 / 36
22
рівновагу, коли дізнався, що її забрали до лікарні. Він був
такий самий перед її кесаревим розтином, хоча потім зізнав
ся, що дужче його налякала не операція, а його сни, у яких
дружина помирала під час пологів.
—Привіт, Джейсе, — м’яко відповіла вона. Жінка хотіла
сказати «Я кохаю тебе» або «Дякую, що приїхав», але якби
вона це вимовила, то, мабуть, розплакалася б. Тож вона за-
питала, де діти.
—З Ерлом.
Серед усього буяння емоцій, роздратування вбило сен-
тиментальність.
—З Яблонскі? Ти знущаєшся?
—Було дуже пізно.
—То ти залишив їх із нашим мізантропом, можливо, ал-
коголіком, — сусідом знизу? Ти прикріпив табличку «Зґвал-
туйте мене»?
—Ну годі. Ерл сварливий, але він — непогана людина.
—Боже, Джейсоне. Чому ти не відправив їх додому з Віл-
сонами?
Вілсони — це одна з сімей із батьківського комітету, яка
жила неподалік.
—У мене не було нагоди, — сказав чоловік. — Діти були
втомлені, тож я попрохав Ерла Яблонскі прийти до нас.
Я можу зателефонувати Вілсонам, але вони, мабуть, уже
сплять.
—Забудь.
Він сів на краю її ліжка.
—Як ти себе почуваєш?
—Добре. Я просто хочу, щоб усе це якомога швидше
скінчилося. — Вона подумала трохи. — Можливо, тобі вар-
то попрохати Вілсонів забрати їх завтра. Лів і Тесс завтра
разом ідуть на балет.
—Точно. Балет.
—А в Оскара футбол.
—Ми це вирішимо.
—Як? Він не може просто не прийти. Треба когось по-
просити допомогти.