11 / 40
11
вмивання, а поруч з ним — дерев’яний вішак для поло-
тенця. Щоби поглянути на вулицю, на бульвар, йому
довелося стати навшпиньки. На іншому боці вулиці че-
кав візник, а його кінь потрушував збруєю і витягував
шию, щоби пощипати липового листя. Стівен спробував
рукою, чи м’яке ліжко, а потім ліг на нього, поклавши
голову на валик, прихований під постіллю. Кімната на-
вколо нього була доволі простою, але турботливо при-
крашеною. На столику стояли польові квіти у вазі, а оба-
біч дверей висіли зображення вулиць міста Онфлер.
За вікном весняне вечірнє сонце хилилося на захід за
собором. Голоси дроздів чулися навколо усього будинку.
Стівен похапцем умився і спробував розрівняти своє чор-
не волосся, дивлячись на відображення у маленькому
дзеркальці. Потів він переклав з десяток цигарок у мета-
левий портсигар і сховав у кишені жилету. Ті речі, які
більше були не потрібні, він виклав з кишень: білети
на поїзд, синій записник у шкіряній обкладинці та ніж
з одним, але ретельно заточеним лезом.
Спускаючись на обід, Стівен злякався звуку власних
кроків на сходах. Два марші відділяли його від мети:
спочатку на других поверх, де спальні членів родини,
а потім на перший, у хол. У жилеті та піджаку йому
стало спекотно. На секунду він зупинився, розгубив-
шись: із холу вели четверо дверей за скляними панелями,
і в одну з них йому треба було зайти. Коли відчинив одні
з них, то побачив напарену кухню, посеред якої біля
великого соснового столу служниця розставляла тарілки
на підносі.
—Прошу сюди, месьє. Обід подано, —запросила служ-
ниця, протиснувшись повз нього у двері.
У вітальні зібралася вся родина. Мадам Азер підвелася.