17 / 40
17
—Не думаю, що ви би не впізнали композицію Бет-
ховена, мадам, — галантно промовив Берар. — Це, ма-
буть, була якась народна мелодія. Точно вам кажу.
— Та річ не була схожа на народні мелодії, — сумніва-
лась мадам Азер.
—Я терпіти не можу цей фольклор, який тепер усюди
грають, — продовжував Берар. — У часи моєї молодості
було інакше. Й усе тоді було інакше. — Він з кривою
усмішкою пригадав своє минуле. — Дайте мені справж
ню мелодію, написану якимось із наших великих ком-
позиторів! Будь-яку піснюШуберта чи ноктюрн Шопе-
на — річ, яка підіймає волосся дибки! Музика потрібна
для того, щоб вивільнити емоції, які ми зазвичай трима-
ємо глибоко у душі. Великі композитори минулого вміли
так творити, натомість сьогоднішні музиканти задоволе-
ні й чотирма нотами, які можна продати на шматочку
паперу на перехресті. Геніям же визнання так просто не
дається, моя люба мадам Азер!
Стівен спостерігав, як мадам Азер повільно повертає
голову і зустрічається поглядом з Бераром. Він бачив,
наскільки її очі широко розплющені, зосереджені на
його усміхненому обличчі, всіяному застиглими малень-
кими крапельками поту, викликаними нерухомістю по-
вітря в їдальні. Як, думав він, може бути вона матір’ю тих
двох дітей, що сиділи з ними за обідом?
— Я все-таки вважаю, що потрібно відчинити вікно, —
сказала вона холодно і підвелася під шурхіт шовкової
спідниці.
—А ви теж меломан, Азере? — звернувся Берар до
господаря. — Дуже добре, коли в будинку, де ростуть ді-
ти, є музика. Мадам Берар та я — ми завжди заохочуємо
наших дітей співати.