14 / 40
14
Коли обід закінчився, пролунав дзвінок у двері і з хо-
лу донісся потужний чоловічий голос. Азер уперше
посміхнувся.
—Старий друже Берáр! Як завжди вчасно!
—Месьє і мадам Берар, — проголосила служниця,
відчиняючи двері.
—Доброго вечора вам, Азере. Мадам, моє шануван-
ня. — Берар, кремезний сивий чоловік за п’ятдесят,
вклонився до руки мадам Азер. Його дружина, майже
такої ж могутньої статури, з густим, високо забра-
ним волоссям, привіталася за руку з мадам та поцілу-
вала дітей.
— Вибачте, я не розчув вашого імені, коли Ренé зна-
йомив нас, — сказав Берар Стівенові. Поки Стівен по-
вторював його і пояснював, як воно пишеться, діти зник
ли, а їх місця зайняло подружжя Берар.
Азера, здавалось, оживила їхня поява.
— Вам бренді, Бераре? А для вас, мадам, трошки тра
в’яного чаю? Ізабель, накажи принести кави, будь ласка.
А тепер…
— Заждіть, — Берар підняв свою м’ясисту руку, —
у мене для вас погані новини. На завтра фарбарі скли-
кали страйк. Голови спілок сьогодні о п’ятій зустріча-
лися з представниками робітників і прийшли до такого
рішення.
Азер пирснув.
—Я думав, їх зустріч відбудеться завтра.
— Її перенесли на сьогодні. Терпіти не можу приноси-
ти вам погані новини, мій любий Рене, але ви б мені не
вибачили, якби дізналися про це від вашого старшого
робітника завтра. Принаймні, я сподіваюся, що це не
одразу вплине на вашу фабрику.