15 / 40
15
Насправді здавалося, що Берар насолоджувався своєю
роллю. На його обличчі прочитувалося задоволення від
тієї значущості, яка йому випала. Мадам Берар із захва-
том дивилася на свого чоловіка.
Азер далі лаяв робітників та запитувати самого себе,
як же вони хочуть, щоб він розвивав свої фабрики. Сті-
вен і жінки не поспішали висловлювати своїх думок,
а Берар, здавалося, вважав, що його роль звелась лише
до оголошення новини.
—Ну що ж, — сказав Азер згодом, —ось і воно. Страйк
фарбарів.
Цей висновок для усіх, включаючи самого Азера, став
оповіщенням, що тема закрита.
—Як ви приїхали? — запитав Берар.
—Поїздом, — відповів Стівен, припускаючи, що звер-
таються до нього. — Довга вийшла дорога.
—О, поїзди! — зреагував Берар. — Чудова система!
У нас тут зручний вузол: потяги ходять і до Парижа, і до
Лілля, і до Булоня… А у вас в Англії вони є?
— Так.
— І давно?
—Дайте подумати… Років сімдесят.
— Але у вас там якісь проблеми з ними, чи не так?
— Та наче ні. Я нічого такого не чув.
Берар пив бренді й ощасливлено посміхався.
— Так ось воно як — в Англії теж тепер є поїзди.
Розмова повністю залежала від Берара — він узяв со-
бі роль провідника: привносив у розмову різні думки
і підсумовував на останок їх вклад.
—У Англії ви їсте м’ясо на сніданок щодня, чи
не так?
—Думаю, що так, — відповів Стівен.