21 / 36
22
була просто світліша пляма на темнішій плямі. Раптом
в око Чона До впав якийсь рух. До чоловіка берегом бігла
якась тварина — мабуть, собака, але великий, завбільшки
з вовка. Чоловік щось зробив, і собака знову відбіг.
Чон До розвернувся до офіцера Со:
— Там чоловік, з собакою.
Офіцер Со сів і поклав руку на мотор.
— Він сам?
Чон До кивнув.
— Що за собака — це акіта?
Порід Чон До не знав. Раз на тиждень сироти чистили
місцеву собачу ферму. Собаки — то були брудні тварини,
які за першої можливості кусаються; було видно, як вони
кидалися на стовпи своїх загорож, гризучи дерево. То й усе,
що Чонові До треба було знати про собак.
— Поки він махає хвостом — нема чого хвилюватися, —
запевнив офіцер Со.
Ґіль додав:
— Японці вчать своїх собак різних штучок. Скажи со
баці: «Хороший собачка. Сидіти. —
Йоші-йоші. Осуварі
каваї дес не
».
— Та заткнись ти вже з тією японською, — кинув Чон До.
Чон До хотів спитати, чи є якийсь план дій, але офіцер
Со просто повів човен до берега. Там, удома, у Пханмун
джомі, Чон До командував тунельним загоном, тож йому
видавали спиртне і щотижневі талони на жінок. За три
дні в нього мав бути чвертьфінал національного турніру
з тхеквондо.
Загін Чона До раз на місяць прочісував тунель під демі-
літаризованою зоною, і ці дії велися без освітлення: треба
було бігти по кілька кілометрів у повній темряві, вмикаю-
чи червоні лампи тільки в тому випадку, коли попереду був
кінець тунелю й треба було перевірити печаті й натягнуті