29 / 36
29
Як допомогти дитинi почуватися сильною та впевненою
та уваги, однак вона не має отримувати нічого, що б її за-
тримувало в цій хворобі, нічого, що б їй там подобалось або
було кращим, ніж у здоров’ ї. Це означає, що ніжними й тур-
ботливими варто бути завжди, а пігулки й справді мають
бути якщо не гіркими, то принаймні не солодкими та смач-
ними. Це означає, що в дитячому житті не має бути жодних
«хворобоутримувачів» — ані кращих іграшок, ані довших
мультиків, ані солодших тортиків.
Насправді я особисто належу до тривожних мам, бо
маю власну тривожну маму, а ще й бабусю, яка одного разу
навіть свідомість втратила—так перелякалась через хво-
робу мого молодшого брата. І мені величезних зусиль
коштує не дзвонити лікарям з першої ж нагоди, не летіти
в лікарні та не змітати ліки в аптеках, ще складніше—не си-
діти над дитиною, не рахувати її дихання та не міряти що-
півгодини температуру. Я маю тривогу, але ще я маю надію,
що моя дитина буде вільнішою від такої тривоги. Саме тому
своїми досягненнями я вважаю те, що сплю в іншій кімнаті,
коли син хворіє; те, що ми гуляємо й навіть купаємося, коли
в нього температура; те, що долаємо віруси майже без ліків
і що все рідше звертаємось до лікарів. Коли мій малюк упав
з велосипеда і не міг стати на розпухлу ногу, я дещо поспів-
чувала його болю й заспокоїла плач, а потім сказала: «Зараз
ми поїдемо в лікарню. Тобі зроблять рентген — це такий
спеціальний фотоапарат для кісток. Якщо кісточка злама-
лась, тобі накладуть гіпс, такий, з якого ми робимо фор-
мочки для розмальовування, щоб зафіксувати ногу й щоб
швидко все зрослось. Якщо це просто забій — замотають
ногу еластичним бинтом». Перше, прощо запитав мене син
після цієї тиради: «Ти що, не хвилюєшся? Чому?!» — «Нема
сенсу. Ти вже впав, і ми нічого не можемо виправити. Маємо