25 / 36
25
Як допомогти дитинi почуватися сильною та впевненою
Повсякчас чую нарікання знайомих лікарів на Інтер-
нет. Мовляв, через нього всі батьки стали занадто розум-
ні та всезнаючі, а їм, лікарям, потім лише розгрібай бать-
ківські страхи, самодіагнози та самолікування. Якщо чесно,
не уявляю, як би я сама жила без інфосили Інтернету. Але
і то правда, що лише інколи він стишує мою мамчину три-
вогу за дитяче здоров’я, а здебільшого, навпаки, розпалює.
Горе від розуму—відома формула, і чим більше ми знаємо
про хвороби та їхні симптоми, тим пильніше вглядаємося
у своїх малюків та ретельніше моніторимо їхній стан (цілує-
мо лоба, пхаємо термометри, перевіряємо носика, при-
слухаємось до дихання), а ще — закидаємо запитаннями
на кшталт: «Як ти?», «Чи добре почуваєшся?», «Нічого
не болить?», «Чому похрипуєш?» і т. п. У такий спосіб діти
так само, як і ми, центруються не на житті, розвагах, навчан-
ні, книжках, спілкуванні, а на своєму здоров’ї, точніше, на
симптомах нездоров’я. І якщо нам здається, що діти відма-
хуються, не звертають уваги на наші прискіпування та за-
ймаються своїм, вони не можуть не бачити, не відчувати,
не чути, а отже, і не заражатися нашою тривогою про їхнє
здоров’я. Нехай по краплі і поволі, але вона накопичуєть-
ся і, на жаль, може пролитися рясним дощем.
Якось я працювала з однією парою, основною причи-
ною нарікань одне на одного в якій було: «Він (Вона) не вміє
хворіти!» Чоловік, вихований під гаслом «Хворі та немічні
нікому не потрібні!», навіть з височезною температурою
поривався на роботу, а будь-яку турботу та спроби дружи-
ни нагодувати його пігулками сприймав як неприйнятне
зазіхання. Дружина ж, сама лікар, ще й донька лікарів, за
першими ознаками хвороби телефонувала батькам і термі-
ново намагалась вжити заходів — вкласти в ліжко, дати