10 / 30
10
Вступ
шахах вичерпаний. Я хотів, щоб мої діти могли зростати у вільній
Росії. І я пам’ятав слова приказки радянських дисидентів, які моя
мама повісила в мене на стіні: «Якщо не ти, то хто?» Я сподівався
використати свою енергію та відомість проти навали репресій,
які йшли з Кремля.
Як і багатьох росіян, мене турбувало маловідоме минуле
Путіна в КДБ та його раптовий злет на тлі жорстокої війни з упо-
корення Чечні в 1999 році. Але разом із моїми співвітчизниками
на початку я був готовий дати Путіну шанс. Під час перевиборів
1996-го президент Єльцин заплямував свій мандат довіри як
демократа, використовуючи адміністративний ресурс для впли-
ву на результат. Тому, зізнаюся, я був одним із тих, хто тоді вважав,
що пожертвувати трохи цілісністю демократичного процесу —
менше зло, якщо це потрібно, щоб не дати повернутися до влади
ненависним комуністам. Такий компроміс майже завжди є помил-
кою, і саме так було цього разу, адже він вимостив шлях до експлу-
атації ослабленої системи ще більш безжальною особою.
Дефолт 1998 року залишив російську економіку в дуже не-
стійкому стані, хоча слід зазначити, озираючись назад, що вало-
вий внутрішній продукт (ВВП) відновив своє зростання вже до
2000-го. Тому під час розгулу криміналу, інфляції та загального
відчуття національної слабкості й невпевненості технократичний
та удавано відвертий Путін здавався привабливим і безпечним
вибором. Тоді було таке враження, що країна може сповзти в хаос
без сильної руки на кермі. Фізична та соціальна незахищеність
завжди давали добрий старт у країнах із крихкою демократією,
і більшість диктаторів піднялися саме на хвилі початкової народ-
ної підтримки. Упродовж усієї історії прагнення народу до по-
рядку та
la mano dura
(«твердої руки») приводило до влади над
хитким громадянським суспільством незчисленну кількість ав-
тократів і військових хунт. Люди якось завжди забувають, що
значно легше поставити над собою диктатора, ніж його скинути.
Звісно, я не очікував, що моя нова кар’єра в тому, що лише
з натяжкою можна назвати російською «політикою», буде легкою.
Опозиція тоді навіть не намагалася перемогти на виборах; ми