18 / 36
17
Тож чи не зрозуміють із часом? Що більше він про це
думав, то більше переставав щось розуміти. Пошуки
власної цінності були подібними до вимірювання ре-
човини, що не має одиниці вимірювання. Не станеться
так, що поділка раптом клацне і замре в одному місці.
Але його четверо друзів, здається, зовсім про таке не
думали. Він бачив, що всі щиро раділи, коли збиралися
разом. Для цього треба було саме п’ятьох. Не менше
й не більше. Позаяк правильний п’ятикутник утворю-
ється з п’яти рівних за довжиною сторін. Саме це про-
мовляли їхні обличчя.
Звісно, Цкуру з радістю, навіть із гордістю, думав про
те, що він вбудований у цей п’ятикутник як його не-
від’ємний елемент. Він любив усіх чотирьох і надзви-
чайно цінував те почуття єдності, що існувало поміж
ними. Як молоде деревце втягає з ґрунту корисні речо-
вини, так само Цкуру в період свого дорослішання
отримував від них потрібну поживу, що ставала йому за
життєво необхідний харч, відкладалася в організмі як
джерело енергії про запас. І все ж таки…У глибині душі
Цкуру завжди боявся, що колись він випаде із цього
тісного товариського кола, що його відкинуть — і він
залишиться сам. Раз у раз у його думках з’являвся не-
спокій, наче похмура зловісна скеля, що під час від-
пливу виринає над морською поверхнею.
* * *
—Он як, залізничні станції тобі подобалися ще з таких
малих років! — захопливо сказала Сара Кімото.
Цкуру кивнув. Трохи обережно. Він не хотів, аби
вона вважала його схибленим на своїй професії
манія-
ком
, а таких можна часто зустріти під час навчання