23 / 36
22
дозволяли обставини, ми завжди збиралися вп’ятьох.
Намагалися уникати ситуацій, коли б, скажімо, нас
було двоє чи троє. Ми вважали, що це допоможе уник-
нути розпаду групи. Мусили мати в групі доцентрові
сили. Як би то сказати…Ми намагалися втримати гар-
монійну спільноту без розбрату.
—Гармонійну спільноту без розбрату? — у голосі
Сари почулося непідроблене здивування.
Цкуру трохи зачервонівся.
—Старшокласники, буває, вигадують дивні речі…
Сара, уважно дивлячись на Цкуру, питально нахили-
ла голову трохи набік.
—Я не кажу, що це дивно. А яка ціль була у цієї
спільноти?
—Як я вже казав, ми допомагали в одній такій шко-
лі, де збиралися діти, що мали проблеми і з навчанням,
і з бажанням учитися. Ми з цього почали, і воно, без-
перечно, надалі також було для нас важливим. Однак
із часом саме буття єдиною спільнотою, можливо, пере-
творилося в одну з наших цілей.
—Саме буття як таке. І продовження цього буття…
—Напевно.
Сара, щось уявляючи, прижмурила очі:
—Як Всесвіт.
—Я мало знаю про Всесвіт, — відказав Цкуру. —Але
тоді це видавалося нам надзвичайно важливим. Дбай-
ливо оберігати ту особливу хімію, що виникла між на-
ми. Це як не давати сірникові загаснути на вітрі.
—Хімію?
—Силу, яка народилася волею обставин. Щось, чо-
го неможливо потім відтворити.
—Як Великий вибух?