11 / 30
урок 1
1 1
кувало. Це сталося до появи системи сповіщення про зник-
нення дітей «Amber Alert» та цілодобових випусків новин на
численних кабельних каналах. Того дня одна з наших репор-
терок—Шеріл Гарріс—залишилася на роботі допізна, щоб
дізнатися від батька максимум інформації про дівчинку. Во-
на доклала всіх зусиль, щоб у наступному номері обов’яз-
ково з’явилося фото зниклої дитини. Шеріл бракувало часу
на те, щоб написати трохи більше, аніж просто опис білявої
дівчинки в рожевій футболці.
Минула доба, а Джессіку ще не знайшли. До того часу но-
вина облетіла майже всі ЗМІ. Я стояла коло її будинку в ком-
панії інших репортерів, очікуючи на погані новини, — ніхто
з нас не сумнівався, що вони будуть саме такими. Будь-який
поліцейський скаже: якщо дитину не знаходять протягом
перших 24 годин, вона вже не повернеться додому. Свяще-
ники, сусіди й парафіяни стікалися до будинку — заходили
до нього, виходили…Це вже скидалося на похорон.
Чи може хтось із нас уявити, як воно — бути одним із
батьків зниклої дитини? Молитися й сидіти всю ніч коло те-
лефону, сподіваючись, що кожний дзвінок може принес-
ти новину, швидше схожу на диво? Та натомість мама, тато
і брат Джессіки прокинулися від шуму поліцейських гелікоп-
терів, які шукали тіло дівчинки. Кінна поліція прочісувала
сусідні кукурудзяні поля, щоб знайти її труп. Шериф, агенти
ФБР та десятки поліцейських розсипалися по всьому райо-
ну. Поліцейські навіть узяли човен, щоб перевірити озера
неподалік. Собаки обнюхували улюбленого м’якого ведме-
дика Джессіки й бігли шукати її слід…
Самотній хлопчик ходив туди-сюди вулицею, міряючи
кроками відстань до шерифового джипа, а потім повертаю-
чись назад. То був тринадцятирічний брат Джессіки — Джо-
натан. Він постійно запитував, чи не знайшлася його сестра.
Очі хлопчика почервоніли від сліз і безсоння, адже протягом
усієї ночі він тільки те й робив, що прокидався й перевіряв,
чи не лежить його сестричка у своєму ліжку, чи не спить там
у повній безпеці.