22 / 38
22
закріпивши за Червоним образ, який хотів відтворити
у своєму рукописі Титаренко.
Повторюся: Григорій уже від знайомства з Середою
ходив по краю, а його крах був питанням часу. Єдине,
чого б, можливо, вдалося уникнути моєму дядькові —
передчасного арешту. Рукопис міг би перетнути кордон
таємними каналами. Отже, фахівець своєї справи жур-
наліст Титаренко розумів: без спогадів старого лиса До-
брохотова все решта — уривки, клаптики, що не трима-
ються купи.
Він ризикнув. Результат — ці зошити вдалося підго-
тувати до публікації лише через тридцять років.
Ну от тепер додам кілька пояснень від себе.
По-перше, мій дядько не записував за своїми співбесід-
никами слово в слово. Якби запис вівся на диктофон чи
відеокамеру, я міг би поручитися, що Середа, Доброхо-
тов і Гуров говорили саме так, як відтворив мій дядько,
а не інакше. Звісно, він фіксував лише ключові фрази,
котрі могли б потім нагадати, яку саме думку розвивав
його респондент у той чи інший момент розмови. Не
володів Титаренко і стенографією, в усьому покладав-
ся на чіпку пам’ять, а отже, згодом, коли старанно пе-
реписував почуте в окремий зошит, напевне відходив
від достеменного трактування подій співрозмовником,
поза сумнівом додаючи щось від себе. Безперечно, це
жодною мірою не спотворювало загальний зміст, про-
те написане й близько не нагадувало ані стенограму, ані
тим більше — протокол допиту. Вийшло так, що Григо-
рій Титаренко, відкинувши емоції, котрі напевне зрина-
ли під час живої розмови, залишив сам голий, сухий,
позбавлений непотрібних сентиментів фактаж. По суті,