18 / 38
18
та не читав, агітація та пропаганда тут можуть вважа-
тися суто формальними. Швидше, він займався поши-
ренням свідомо неправдивих відомостей про ствер-
дження радянської влади на Волині у повоєнний час та
місця позбавлення волі, де відбували належне покаран-
ня зрадники батьківщини. Тобто виклав усе це на папе-
рі, але поширити не встиг, бо органи виявилися настіль-
ки компетентними, що втрутилися вчасно.
У такому випадку краще визнати, що в Титаренка не
все гаразд з головою. Справді, хто при здоровому розу-
мі затято строчитиме на машинці ночами всю ту антира-
дянську маячню… За словами тітки Олі, дядько не надто
опирався. Він обрав між тюрмою, судом та зоною, про
які знав зі своїх записів аж надто добре, божевільню —
теж тюрму, але, як йому здавалося, трошки іншу. Зрозу-
міло, що він помилявся щодо можливостей радянської
репресивної психіатрії. Але й тут іншого виходу йому не
лишали. Хіба накласти на себе руки.
А тітці Олі дали спокій, але вона ще довго не наважува-
лася забрати зошити зі сховків. До тогож, за роки так зва-
ного лікування Титаренко забув про їх існування. Узагалі
доходило до того, що він переставав упізнавати сам себе.
Коли його нарешті випустили, тітці вдалося частково від-
новити його нормальний стан. Правда, ніким, крім коче-
гара та двірника, він працювати вже не міг. Ніхто, крім,
звісно ж, моїх батьків, не знав справжньої причини, чому
Григорія помістили в психіатричку, тому його дружину пе-
реважно жаліли. А те, що до Титаренків приходили з об-
шуком, теж списали на хворобу мого дядька: так, мовляв,
його переклинило, що міліцію довелося викликати.
Ну, ось така історія трьох зошитів, переданих мені вдо-
вою Григорія Титаренка. Чому тітка Оля не зробила цьо-