15 / 34
13
вав від нього достатньо підтримки, а також через те, що знову надсилати
історії до нью-йоркських видавництв, які протягом років відкидали
його, було над його можливості. Кілька років по тому, коли роман було
майже завершено, Френк Герберт відновив співпрацю з Блессінґеймом,
а тоді знову пройшов випробування невпинними відмовами —отримав-
ши їх понад двадцять, — аж доки видавництво «Chilton» зрештою пого-
дилося взяти книжку й заплатило 7 500 доларів авансом. Якбине далеко-
глядний редактор «Chilton» Стерлінґ Ланьє, «Дюну» могли б узагалі не
надрукувати, й світ літератури надзвичайно збіднів би.
* * *
Коли я подорослішав, ми з батьком зблизилися й почали писати разом.
Тоді він часто говорив мені про важливість деталей і щільності письма.
Вивчаючи психологію, він зрозумів підсвідомість, а тому любив по-
вторювати, що «Дюну» можна читати на будь-якому з кількох шарів,
закладених під пригодницькою історією месії на пустельній планеті.
Екологія — найочевидніший шар, але є ще політика, релігія, філософія,
історія, еволюція людини й навіть поезія. «Дюна» — це чарівний гобе-
лен зі слів, звуків, зображень. Іноді він спершу писав уривки віршами,
які розширював і перетворював на прозу, утворюючи речення, що
містили елементи первинних поезій.
Тато казав, що в процесі читання ти можешпройти будь-якимшаром
роману, а тоді розпочати книжку із самого початку, зосереджуючись на
іншому шарі. Він навмисно лишав наприкінці відкриті фінали й казав,
що робив це, аби навіть після закінчення історії читачів не відпускали
її уривки й шматочки, щоб людям хотілося повернутися і перечитати
книжку ще раз. Хитрий трюк, який спрацював бездоганно.
Як старший син Френка Герберта, я бачив у романі елементи ро-
динної історії. Раніше я вже зазначав, що в «Дюні» зображено мою
матір — але й тата теж. Певно, він думав про себе, коли писав про
Герцога Лето: «Дуже довго ніхто не помічав, що він іще й був чудовим
батьком». Ці слова мають глибинне значення для мене, адже в ті часи
наші стосунки були зовсім кепськими. Я переживав період підлітко-
вого бунтарства, бурхливо реагуючи на його безкомпромісну манеру
керувати домівкою.
На початку «Дюни» Полові Атріду п’ятнадцять років — приблизно
в такому віці був і я, коли книжку вперше почали публікувати в журна-
лі «Analog». В описі Пола я не дуже впізнаю себе, проте легко впізнаю
тата в батькові Пола, шляхетному Герцогові Лето Атріді. В одному