24 / 38
24
— Чарівниця, — повторив стражник. — Я ж кажу.
— Ім’я назвала?
— Назвала, але я забув. Мала ґлейт. Молода була, вродлива
по-своєму, але ті очі…Самі знаєте, пане. Аж зимно людині стає,
коли така гляне.
— Ти щось про те знаєш, Любистку? Хто це може бути?
— Ні, — скривився бард. — Молода, вродлива й такі собі очі.
Теж мені прикмета. Вони всі такі. Жодна з тих, кого я знаю,
а знаю я багатьох, не виглядає старшою, ніж на двадцять п’ять
чи тридцять, а деякі ж, як я чув, пам’ятають іще часи, коли там,
де нині стоїть Новіград, шумів бір. Зрештою, для чого ж існують
еліксири з мандрагори? А мандрагорою вони ж собі й очі за-
капують, аби ті блищали. Як воно у баб буває.
— Не руда була? — запитав відьмак.
— Ні, пане, — відказав десятник. — Чорненька.
— А кінь якої масті? Каштановий із білою зіркою?
— Ні. Чорний, як і вона. Та оце ж, панове, кажу вам, вона
дракона вб’є. Дракон — це робота для чародія. Людська сила
з ним не впорається.
— Цікаво, що б на це сказав швець Козоїд, — засміявся Люби-
сток. — Якби він мав під рукою щось міцніше, аніж чемерник та
беладона, драконова шкіра вже сушилась би на холопільському
частоколі, балада була б готова, а я б не плавився тут на сонці…
— А як трапилося, що Нєдамір не взяв тебе із собою? — по-
цікавився Ґеральт, скоса дивлячись на поета. — Адже ти був
у Холопіллі, коли він вирушав. Чи король не любить людей
мистецтва? З якої причини ти плавишся тут, замість того аби
грати біля королівського стремена?
— Причина — то одна молода удова, — понуро сказав Люби-
сток. — Холера б її узяла. Загуляв я, а на другий день Нєдамір
і решта були вже за рікою. Узяли із собою навіть того Козоїда
й розвідників із холопільської міліції, тільки про мене забули.
Тлумачу це десятнику, а він знай своє…