22 / 38
22
зорієнтувався, що може побити маллеорську шляхту її ж власною
зброєю. Якби він з’явився там, несучи драконову голову, народ
привітав би його як монарха, посланого богами, а вельможі не
посміли б навіть писнути. То ви дивуєтеся, що він погнав за
драконом, наче кіт за риб’ячим міхурем? Особливо за таким
драконом, який ледь ноги волочить? Це ж для нього щасливий
випадок, посмішка долі, най його холера.
— А дороги загородив від конкурентів.
— Певно. І від холопілянців. До того ж по всіх околицях він
розіслав кінних із ґлейтами. Для тих, які мають того дракона
вбити, бо Нєдамір не дуже прагне особисто входити до печери
з мечем. Миттю залучили найславетніших драконоборців. Біль-
шість із них ти, Ґеральте, певно, знаєш.
— Можливо. Хто приїхав?
— Ейк з Денесле, це по-перше.
— Хай йому… — Відьмак тихенько присвиснув. — Богобояз-
ний та цнотливий Ейк, лицар без страху й докору, власною
особою.
— Ти його знаєш, Ґеральте? — запитав Борх. — Він і справді
такий вовкодав для драконів?
— Не тільки для драконів. Ейк упорається з будь-якою потво-
рою. Забиває навіть мантикор і грифонів. Кількох драконів та-
кож прикінчив, я про це чув. Він вправний у цьому. Але псує
мені інтереси, босяцюра, бо не бере грошей. Хто ще, Любистку?
— Рубайли з Крінфріду.
— Ну, вважайте — немає вже дракона. Навіть якщо він зці-
литься. Та трійця — зіграна банда, б’ються не дуже чисто, але
дієво. Вибили усіх ослизгів і вилохвостів у Реданії, а при нагоді
прикінчили й трьох червоних драконів і одного чорного, і це вже
щось. Це всі?
— Ні. Приєдналася до них іще шістка ґномів під командою
Ярпена Зігріна.
— Не знаю його.
— Але про дракона Оквіста з Кварцової гори ти чув?