13 / 36
13
Єдиним дідусевим промахом було те, що у нього не
було синів, та яка різниця. Доньки Синклера були за-
смаглі й обдаровані. Високі, чарівні і багаті — його дів
чатка були як принцеси з казки. У Бостоні, Гарвард-Яр-
ді та на Мартас-Він’ярді їх знали завдяки кашеміровим
кардиганам і гучним вечіркам. Вони були народжені,
щоб стати легендою. Створені для принців, університе-
тів Ліги плюща, статуеток зі слонової кістки та величних
будинків.
Дідусь і Тіппер так любили дівчат, що не могли сказа-
ти, кого з них більше. Спочатку Керрі, потім Пенні, потім
Бесс, потім знову Керрі. У них були розкішні весілля
з лососем та арфами, а потім з’явилися милі біляві онуки
і смішні біляві собаки. Ніхто й ніколи не міг би пишатися
своїми вродливими американськими дівчатами більше,
ніж Тіппер і Гарріс у ті часи.
Вони побудували три нові будинки на своєму скеляс-
тому приватному острові, давши кожному ім’я: Уїндер-
мір—для Пенні, Ред-Ґейт—для Керрі та Каддлдаун—
для Бесс.
Я — найстарша онука Синклерів. Спадкоємиця ост-
рова, статків і сподівань. Ну, напевне.
4
Я, ДЖОННІ, МІРРЕН ТА ҐЕТ
. Ґет, Міррен, Джонні та я.
Родина називає нас чотирьох Брехунами, і, можливо,
ми на це заслуговуємо. Ми всі приблизно одного віку,
і у всіх дні народження восени. Більшість часу на острові
ми створювали проблеми.
Ґет приїздив на Бічвуд з того часу, коли нам було по
вісім. Восьме літо, як ми говоримо. До цього нас із Мір-
рен та Джонні не називали Брехунами. Ми були просто