18 / 36
18
—Я просто хочу побути десь поза островом. Часом
я просто не витримую тут.
Тоді я не уявляла, чого саме він не витримував, але
погодилася. Ми вийшли в море у штормівках та купаль-
них костюмах. Невдовзі Ґет заглушив двигун. Ми сиділи
собі, їли фісташки, дихали солоним повітрям. Сонце ме-
рехтіло у воді.
—Пірнімо, — сказала я.
Ґет стрибнув, а я за ним, але вода тут була настільки
холодніша, ніж на пляжі, що нам перехопило подих. Сон-
це зайшло за хмари.
Ми нервово хихотіли і кричали, що це була найдурніша
з ідей — стрибнути у воду. І чим ми думали? Поблизу
острова водилися акули, всі знали про це.
О господи, ще акул бракувало! Ми дряпалися нагору,
штовхаючись у боротьбі за те, хто підніметься на човна
першим.
За хвилину Ґет відступив, пропустивши мене вперед.
—Це не тому, що ти дівчина, а тому, що я хороша
людина, — сказав він мені.
—Дякую.
І я показала йому язика.
—Але коли акули відкусять мені ноги, обіцяй написа-
ти промову про те, яким чудовим я був.
—Згода, — сказала я. — Ґетвік Метью Петіл був
смачнющим обідом.
Ми змерзли як цуцики, і це було смішно до істерики.
Рушників у нас не було. Ми згорнулися вдвох під флісо-
вою ковдрою, яку знайшли під сидінням, наші голі плечі
торкалися… Холодні ноги переплелися.
—Це єдиний спосіб уникнути переохолодження, —
сказав Ґет. — Не подумай, що це тому, наче я вважаю
тебе гарною чи щось таке.