19 / 36
19
—Так, я знаю, що не вважаєш.
—Ти загарбала ковдру.
—Вибач.
Пауза.
—Взагалі-то я справді вважаю тебе гарною, Кейд.
Я мав на увазі зовсім не те. До речі, коли ти стала така
гарна? Це відволікає.
—Я така сама, як і завжди.
—Ти змінилася за навчальний рік. Це виводить ме
не з гри.
—У тебе є гра?
Він урочисто кивнув.
—Не чула нічого дурнішого. І що за гра?
—Ніщо не проходить крізь мою броню. Хіба ти не
помітила?
Це мене розсмішило.
—Ні.
—Чорт, я думав, це працює.
Ми змінили тему. Говорили про те, що малеча після
обіду поїде до Едгартауна, щоб сходити в кіно, про акул
і чи справді вони їдять людей, про гру «Зомбі проти
рослин».
Потім ми попливли назад на острів.
Невдовзі після цього Ґет позичав мені свої книжки
і приходив до мене на маленький пляж ранніми вечорами.
Він розшукав мене, і коли я лежала на газоні перед Уїн-
дерміром із золотими ретриверами.
Ми гуляли разом стежинкою навколо острова, Ґет
попереду, а я за ним. Ми говорили про книжки та вина-
ходили неіснуючі слова. Часом ми проходили по декілька
кіл, доки не набридало або не хотілося їсти.
Уздовж стежини росли кущі темно-рожевої шипшини.
Її ледь вловимий запах був солодким.