15 / 36
15
копиця білявого волоссячка. Його поява супроводжува-
лася схвальними вигуками. Цей жилетик, як у всіх нас,
коли ми були малими. Це волосся. Як чудово, що цей
маленький хлопчик, якого ми ще не знали, пішов, оче-
видно, у породу Синклерів.
Джонні зістрибнув з корабля та кинув свій жилет на
причал. Передусім він підбіг і штурхнув Міррен. Потім
штурхнув мене. А також штурхнув близнючок. Потім пі-
дійшов до дідуся і бабусі і, виструнчившись, сказав:
—Радий бачити вас, бабусю та дідусю. Я сподіваюся,
що на нас чекає щасливе літо.
Тіппер обійняла його.
—Це мама тебе навчила, еге ж?
—Так, — сказав Джонні. — І ще я маю сказати, що
радий знову вас бачити.
—Хороший хлопчик.
—Можна вже йти?
Тіппер поцілувала його веснянкувату щоку.
—Іди вже.
За Джонні йшов Ед, змушений зупинитися, щоб допо-
могти робітникам вивантажити багаж з моторного човна.
Він був високий та стрункий. Шкіра його була дуже тем-
ною — індійське коріння, як ми дізнаємося потім. На
ньому були окуляри в чорній оправі та елегантний одяг
у міському стилі: лляний костюм і смугаста сорочка.
Штани трохи зім’ялися під час подорожі.
Дідусь поставив мене на землю.
Рот бабуні Тіппер витягнувся в рівненьку смужку. По-
тім вона посміхнулася до самих вух і зробила крок уперед.
—Ви, напевне, Ед. Яка приємна несподіванка!
Він потис їй руку.
—Керрі не говорила, що ми приїдемо?
—Звичайно, говорила.