16
ничні колії та блискучі будівлі, а західною межею було те, що на-
гадувало центральну вулицю в містечку. Там розташувалися і мо-
тель, і їдальня, і навіть універсам. За цими будівлями було місто,
яке розляглося широким півколом у західному напрямку. Неве-
личке містечко. Розкидані тут і там простенькі сільські будиночки.
Усього тисяча мешканців, а може, навіть менше.
Ричер прямував широкою вулицею у північному напрямку, шу-
каючи шлях, який мав би залишитись від каравану фургонів. Він
припустив, що це має бути десь поруч, у напрямку зі сходу на захід,
бо ж у цьому і був увесь сенс караванів. «
Рушай на захід, юначе».
Чудові були часи. Раптом він побачив переїзд за п’ятдесят ярдів
попереду, саме за останнім елеватором. Перпендикулярно до до-
роги, просто зі сходу на захід. Справа його освітлювало яскраве
сонце, проте зліва він ховався у довгій тіні.
Біля переїзду не було жодних шлагбаумів, лише червоні ліхтарі.
Ричер ступив на колію і подивився в південному напрямку, звідки
він і прийшов.Щонайменше на милю звідси не було жодних інших
залізничних переїздів. Принаймні на таку відстань він міг бачити
в цьому тьмяному світлі. Проте й у північному напрямку не було
жодних переїздів на відстані однієї милі звідси. А це означало, що
якщо Материн Спочинок справді лежав на шляху між сходом та
заходом, то Ричер цієї миті стояв саме в цьому місці.
Переїзд був досить широким, із невеликими горбочками, мож-
ливо, через те, що його насипали із ґрунту мілководних канав, які
викопали по обидва боки від колій. Поверхня його була вкрита
сірим асфальтом, який вицвів від давності та потріскався в деяких
місцях від зміни погоди, а з краю виглядав неохайно, як замерзла
лава. Колія йшла чітко прямо, наскільки могло бачити око.
Дуже навіть можливо. Каравани рухалися якомога прямо.
А хіба в них не було такої можливості? Ніхто б не наважився
робити зайві милі колії задля розваги. Головний машиніст керу-
вався би дороговказом десь удалині, а інші просто йшли б слідом
за ним, а вже через рік новий потік фургонів рушив тією самою
колією, а ще через рік хтось би наніс цей шлях на мапу. А ще
через сто років сюди приїхали б люди із державного дорожнього
відділу із вантажівками, вщерть наповненими асфальтом.
На схід звідси нічого не було видно. Жодного невеличкого
музею, жодного мармурового могильного каменя. Лише дорога