Previous Page  14 / 34 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 14 / 34 Next Page
Page Background

16

ничні колії та блискучі будівлі, а західною межею було те, що на-

гадувало центральну вулицю в містечку. Там розташувалися і мо-

тель, і їдальня, і навіть універсам. За цими будівлями було місто,

яке розляглося широким півколом у західному напрямку. Неве-

личке містечко. Розкидані тут і там простенькі сільські будиночки.

Усього тисяча мешканців, а може, навіть менше.

Ричер прямував широкою вулицею у північному напрямку, шу-

каючи шлях, який мав би залишитись від каравану фургонів. Він

припустив, що це має бути десь поруч, у напрямку зі сходу на захід,

бо ж у цьому і був увесь сенс караванів. «

Рушай на захід, юначе».

Чудові були часи. Раптом він побачив переїзд за п’ятдесят ярдів

попереду, саме за останнім елеватором. Перпендикулярно до до-

роги, просто зі сходу на захід. Справа його освітлювало яскраве

сонце, проте зліва він ховався у довгій тіні.

Біля переїзду не було жодних шлагбаумів, лише червоні ліхтарі.

Ричер ступив на колію і подивився в південному напрямку, звідки

він і прийшов.Щонайменше на милю звідси не було жодних інших

залізничних переїздів. Принаймні на таку відстань він міг бачити

в цьому тьмяному світлі. Проте й у північному напрямку не було

жодних переїздів на відстані однієї милі звідси. А це означало, що

якщо Материн Спочинок справді лежав на шляху між сходом та

заходом, то Ричер цієї миті стояв саме в цьому місці.

Переїзд був досить широким, із невеликими горбочками, мож-

ливо, через те, що його насипали із ґрунту мілководних канав, які

викопали по обидва боки від колій. Поверхня його була вкрита

сірим асфальтом, який вицвів від давності та потріскався в деяких

місцях від зміни погоди, а з краю виглядав неохайно, як замерзла

лава. Колія йшла чітко прямо, наскільки могло бачити око.

Дуже навіть можливо. Каравани рухалися якомога прямо.

А хіба в них не було такої можливості? Ніхто б не наважився

робити зайві милі колії задля розваги. Головний машиніст керу-

вався би дороговказом десь удалині, а інші просто йшли б слідом

за ним, а вже через рік новий потік фургонів рушив тією самою

колією, а ще через рік хтось би наніс цей шлях на мапу. А ще

через сто років сюди приїхали б люди із державного дорожнього

відділу із вантажівками, вщерть наповненими асфальтом.

На схід звідси нічого не було видно. Жодного невеличкого

музею, жодного мармурового могильного каменя. Лише дорога