24 / 38
24
збирається годувати мене ланчем, і коли ми повернемося додому, то мені
доведеться задовільнитися вівсяними пластівцями або чимось подібним.
Умузеї панувало відчуття свята. І щойно ми опинилися в його залах,
чуючи навколо радісні розмови туристів, я відчув дивне абстрагування
від усього, що цей день готував нам. У великій залі було гамірно й стояв
густий запах від мокрих плащів. Намоклий натовп азіатів старшого віку
пропхався повз нас слідом за балакучим екскурсоводом. Група неохай-
них дівчат-скаутів юрмилася, щось шепочучи, біля гардеробу; біля ін-
формаційної дошки стояла шеренга кадетів військової школи в сірих
одностроях, без кашкетів, зі складеними за спинами руками.
Для мене — міського хлопця, завжди обмеженого стінами свого
помешкання, — музей був цікавий передусім завдяки своїм величез-
ним розмірам, такий собі палац із нескінченною кількістю зал, які
ставали все безлюднішими, що далі ви ними йшли. Деякі з занедбаних
відвідувачами спалень і обтягнутих мотузками віталень у глибинах
європейських декорацій, здавалося, були огорнуті глибокими чарами,
так ніби ніхто не відвідував їх протягом сотень років. Відтоді як я по-
чав самостійно їздити в метро, любив навідуватися туди сам і блукати
там, аж поки переставав орієнтуватися, проникаючи глибше й глибше
в лабіринт галерей, а іноді опинявся в забутих залах зброї та порцеля-
ни, яких ніколи не бачив раніше (і часом не міг знайти знову).
Стоячи за матір’ю в черзі, я задер голову й прикипів поглядом до
порожнистого купола стелі, що була на два поверхи вище; якщо диви-
тися на неї достатньо зосереджено, то іноді я міг відчути, що літаю там,
немов пір’їнка, такий собі фокус із раннього дитинства, що забуваєть-
ся, коли підростаєш.
Тим часом мама — з червоним носом і засапана від нашого пере-
бування під дощем — порпалась у своїй сумочці.
—Може, потім зазирнемо до сувенірної крамнички, — сказала
вона. — Немає сумніву, що книжка з мистецтва — остання річ, яку
Матильда хотіла б мати, але їй буде непросто пожалітися так, щоб це
не звучало дурнувато.
—Он як! — здивувався я. — То ти хочеш зробити подарунок Ма-
тильді?
Матильда була арт-директоромфірми, де мама працювала; вона була
дочкою французького магната, що спеціалізувався на імпорті тканин,
молодша за моюматір і неймовірно вередлива, схильна впасти в істерику,
якщо обслуговування на СТО або їжа в ресторані не задовольняли її.