20 / 38
20
—Що час повторити?
—Ой, ні. — Її обличчя зблідло, а потім вона похитала головою
й швидко засміялася в характерний для себе дитячий спосіб. — Ні,
я сказала, що
час
тут
спотворений
.
Хоч слова її прозвучали дивно, я знав, що вона мала на увазі, чи
думав, що знаю, — розрив у ті секунди, що були загублені на хіднику,
завадив нам правильно скористатися часом, неначе кілька кадрів, ви-
хоплених із фільму.
—Ні, ні, цуценятко, ідеться лише про це місце. — Вона скуйовдила
мені волосся, і я криво, напіврозгублено всміхнувся. Цуценятком вона
називала мене ще змалку, і я любив це прізвисько не більше, аніж
скуйовджене волосся, та хоч як по-дурному почувався, я був радий
побачити, що настрій у неї трохи поліпшився. — Це завжди відбува-
ється зі мною тут. Коли я тут, то почуваюся так, ніби мені знову ві-
сімнадцять і я щойно вийшла з автобуса.
— Тут? — із сумнівом запитав я, дозволивши їй тримати мене за
руку, чого зазвичай ніколи б не зробив. — Це дивно.
Я знав усе про перші дні, які моя мати прожила на Мангеттені, до-
сить далеко від П’ятої авеню—на Авеню Бі, у студії над баром, де біля
дверей спали бомжі, бійки з бару висипалися на вулицю, а божевільна
старушенція на ім’я Мо незаконно тримала десять чи дванадцять котів
на захаращеній сходовій клітці горішнього поверху.
Вона стенула плечима.
— Так, але тут усе залишається таким, яким було й тоді, коли я впер-
ше його побачила. Тунель у часі. На Нижньому Іст-Сайді — ти ж зна-
єш, як там усе відбувається, завжди з’являється щось нове, і я себе
почуваю там, ніби Ріп ван Вінкль, щодень старшою. Іноді я прокида-
юся, і мене охоплює відчуття, ніби хтось за одну ніч змінив вітрини
всіх крамниць. Старі ресторани позачинялися, а на місці хімчистки
з’явився новий модний бар…
Я зберігав шанобливу мовчанку. В останні дні вона часто гово
рила про плинність часу, мабуть, тому, що наближався її день наро
дження.
—
Я вже застара для такого
, — сказала вона нещодавно, коли ми
нишпорили в нашому помешканні, перевертаючи подушки канап і шу-
каючи в кишенях пальт і жакетів дрібні гроші, щоб заплатити хлопчи-
кові-постачальнику з гастроному.
Вона запхала руки в кишені плаща.