14 / 36
13
Уподобання батьків та дітей не завжди збігалися: перші керу-
вались головно господарськими міркуваннями, другі — особисти-
ми симпатіями. Відтак можливими були кілька варіантів розвитку
подій. У першому типовому випадку батьки переконуючи чи сило-
міць спонукали сина або дочку погодитись із їхнім вибором. Укра-
їнський фольклор рясніє ліричними піснями, де закохані благають
батьків прислухатися до їхнього бажання побратися: «Ой ви, бать-
ки з матерями, на те уважайте / Ой як дасть Бог дітям пару, то
не розлучайте…» Дівчата з Полтавської та Чернігівської областей
навіть мали право звертатися до суду за дозволом на одруження,
якщо батьки забороняли їм укласти шлюб зі своїм обранцем.
Якщо позиції батьків та дітей щодо вибору подружньої пари
не підлягали компромісу і жодна зі сторін не хотіла поступатися,
траплялися випадки одруження молоді без згоди батьків. У тако-
му разі дівчина, за попередньою домовленістю зі своїм обранцем,
потайки тікала з батьківського дому, прихопивши з собою лише
дещо з одягу. За законом, потаємне викрадення дочок від батьків
для укладення шлюбу вважалося карним злочином. Такий спосіб
одруження був радше винятком, зважаючи передусім на санкції,
які застосовували батьки до молодої пари. У разі непослуху бать-
ки зазвичай не справляли весілля (що фактично означало гро-
мадське невизнання факту одруження), не давали благословення
на шлюб (що, за народними уявленнями, віщувало нещасливе
подружнє життя), молода сім’я не мала матеріальної підтримки
з боку батьків, чия воля була порушена (йдеться про посаг, худо-
бу, землю, житло тощо).
Оптимальним варіантом розвитку подій під час вибору по-
дружньої пари був збіг намірів батьків та молоді або розумний
компроміс між ними. Уже наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. по
всій Україні відбувалася певна лібералізація поглядів на мотиви
одруження та послаблення батьківського тиску, батьки частіше
йшли назустріч побажанням своїх дітей. У законодавстві Росії вже
від середини ХІХ ст. вказувалося, що «шлюб не може бути закон-
но укладеним без взаємної і непримусової згоди молодих, і бать-
кам заборонено змушувати своїх дітей до укладення шлюбу про-
ти їх бажання», тож ця правова норма поступово перетворювалась
на реальну життєву практику.
Оскільки серед українців розлучення (навіть неформальне)
не було поширене, до вибору пари ставилися з величезною від-
повідальністю, орієнтувались насамперед на всебічну стартову