16 / 36
15
вані молодій її батьками на одруження, перебували тільки у влас-
ності дружини (хоч і в спільному користуванні подружжя), тобто
чоловік не міг їх відчужувати всупереч її волі (продавати, дарувати,
міняти чи віддавати у заставу). Таке право власності жінки на зем-
лю — явище питомо українське й унікальне, оскільки подібні нор-
ми невідомі іншим народам Європи. В українських губерніях Ро-
сійської імперії таке право було юридично закріплене.
На українських теренах під владою Російської імперії права
сестер і братів на успадкування батьківського майна були вираз-
но нерівними: тривалий час дочки могли претендувати лише на
1/14 частину нерухомого та 1/8 рухомого майна. Лише у 1912 р.
Державна Дума ухвалила закон про рівне право дочок та синів на
спадщину (йшлося тільки про рухоме майно). У західноукраїнських
регіонах ситуація була іншою. Наприклад, у гуцулів наприкінці
ХІХ ст. дочка могла претендувати на частину землі (у спадок чи
у вигляді посагу) лише тоді, коли в сім’ї не було синів. Дочок дис-
кримінували і в разі успадкування неподільного майна (наприклад,
будинку): згідно з Цивільним кодексом Австро-Угорщини перева-
гу надавали синам.
Стиль взаємин і головування в сім’ї зазвичай безпосередньо
залежали від того, кому належав будинок, де мешкало подружжя.
Серед українців традиційно панувала
патрилокальність
— звичай,
за яким дружина переходила жити в дім чоловіка (або його бать-
ків). Український фольклор рясніє піснями про сумну й важку долю
невістки, яка змушена не лише пристосовуватися до нових умов,
а й часто терпіти наругу членів родини чоловіка (насамперед све-
крухи). Однак, як уже було зазначено, у середині XIX ст. абсолютна
більшість українців жили малими сім’ями (подружня пара з діть-
ми), тож зосередимося головно на стосунках подружжя.
Досліджуючи якесь типове явище, деякі його риси можна
зрозуміти краще, якщо спробувати проаналізувати нетипові ви-
падки. Тому розглянемо ситуацію, коли чоловік приходив жити
в дім дружини. Подібне траплялося як виняток: якщо в родині були
лише дочки, то одного із зятів брали у «приймаки». Хоча зять-прий
мак по смерті батьків своєї дружини ставав головою сім’ї, його
права в цьому домі були доволі обмежені. Попри важливий гос-
подарський внесок зятя (який фактично був єдиним молодим
працездатним чоловіком у сім’ї), подекуди його становище в домі
дружини було досить непевним: йому дорікали дахом над голо-
вою та погрожували вигнанням у разі конфлікту. Непривабливі