19 / 36
18
Повсякденні господарські і виробничі обов’язки вимагали від
жінки неабияких зусиль та умінь. Тому працьовитість, хазяйнови-
тість, міцне здоров’я були важливими критеріями під час обрання
нареченої, що відтворено у приказці «Жінка — хоч корова, аби була
здорова». Дослідник народного побуту М. Білозерський (1833—
1896) відзначав певний «господарський фанатизм» українських
жінок — їхню беззастережну готовність виконувати великий обсяг
роботи: «Вроджена господарська пристрасність змушує українку
нерідко добровільно приймати на свої плечі частку чужої праці
і в робочу пору вона буквально “чорніє”». Важка праця та часті
вагітності швидко виснажували жіночий організм, тому сільські
жінки 30—35 років здавалися старими.
Річний господарсько-виробничий цикл передбачав розпо-
діл окремих видів суто сезонних робіт і різне трудове наванта-
ження на жінку протягом року з тенденцією до зменшення об-
сягу роботи у зимовий період. Проте значна частина щоденних
жіночих обов’язків (догляд дітей, догляд худоби і птиці, приго-
тування їжі, прибирання, прання — особливо до великих свят)
не були сезонними, їх належало виконувати неперервно протя-
гом усього року, витрачаючи багато часу та зусиль. Про це го-
вориться у прислів’ях: «Жіноча робота ніколи не лягає спати»,
«Жіноча праця пропадає у помиях» тощо. Уявити собі звичний
робочий день жінки можемо за піснею:
А жіночкам та нема волі:
У запічку та воркун ворчить,
У колисці та дитя кричить,
Під порогом та свиня хрючить,
А у печі та горщок біжить.
Дитя каже: «Похитай мене!»
Горщок каже: «Помішай мене!»
Свиня каже: «Погодуй мене!»
Воркун каже: «Поцілуй мене!»
Таке велике господарське навантаження на жінку зумовило
появу різних практик, спрямованих на економію зусиль. Зокрема,
найчастіше обід варили вранці, а вечеряли тим, що залишилося
з обіду; у літню пору, коли було багато роботи в полі, їли просту
їжу (молоко, хліб) або ж готували найпростіші страви; оскільки
процес прання був украй трудомістким, прали раз на кілька тижнів.