20 / 36
Виховання без травмування...
20
Ще й в темряві! Скільки тим дітям до лиха! Зіб’є — і не буде
тебе!» Біля першого ліпшого рогу мама хапає свого малюка,
і вони звертають, думаю, подалі відмене небезпечної. Малю-
ки кричать один одному: «Па-па!» І я чую кинутий услід Богда-
сикові докір у мій бік: «Бережи тебе Бог, дитино!» Що ж, я ро-
зумію всю небезпеку, яка чекає дітей на проїжджій частині,
знаю про лихачів на дорогах і також тривожуся за свого сина.
Однак я так само розумію, що на високий тротуар, щільно-густо обсаджений кущами, і вдень автівці заїхати непросто,
а увечері— і потреби такої немає, оскількимісця для парков-
ки повно. А ще знаю, що тривога заразна. Я не полінувалась
і ще раз пояснила синові і про кущі, і про парковку, і про те,
чому перед дорогою треба зупинятися й чекати на мене.
Дорослі є не лише гарантами дитячої безпеки — вони
її створюють, вбудовують у дитячий світ, ситуація за ситуа-
цією, подія за подією. Тож будьте впевненими та передавай-
те свою впевненість дітям. Промоклі ноги, забута шапка,
забите колінце, незадовільна оцінка, пізні гуляння не вар-
тують хапань за серце та страшних передбачень на кшталт:
«Зараз схопиш менінгіт!» або «Тебе ж зґвалтують!» Краще
нагадати про заходи безпеки та допомогти втілити їх у жит-
тя. Тоді в дитини сформується не страх небезпеки, а вміння
знаходити дієві інструменти для долання проблем: гарячий
чай і теплі шкарпетки для охололих ніг; високо піднятий
комір куртки замість шапки; перекис водню чи звичайна
вода з милом для знезараження подряпин; можливість ви-
правити або забути про двійки і, певна річ, обережність або
проводир у пізній час.
Відомо, життя не таке, як нам би хотілося, у ньому є і хво-
роби, і нещасні випадки, і смерть. Однак якщо повсякчас
акцентувати на цьому, то щоденність перетворюватиметь-