22 / 36
Виховання без травмування...
22
на відміну від дітей ми, дорослі, маємо критичність мис-
лення, а також досвід долати небезпеки та справлятися
з тривогами. Це може бути власний досвід, приклад близь-
ких, знайомих людей, історії, вичитані з книжок або пере-
повідані кимось. Завдяки такому досвіду ми маємо мож-
ливість зважувати реальність загроз та прогнозувати
наслідки своїх дій, він робить нас сильнішими. Діти ж
не мають таких бонусів, і те, що для дорослих лише віро-
гідність небезпеки, для них є невідворотністю. Саме через
це малюки починають боятися того, чого вони не боялися
до того, як побачили страх в очах дорослого.
Звісно, ми не можемо контролювати себе настільки,
щоб не відстрибнути від м’яча, який летить повз нас, коли
сусідський шибеник кидає його об паркан, або не зойкну-
ти від раптового гавкоту дворового собаки. Наша нерво-
ва система реагує на раптові звуки, рухи, на зміну поло-
ження тіла (якщо, наприклад, упали)... і це абсолютно
нормальна реакція. Так само нас не можуть не тривожити
й сумні події, від раптової негоди до стрибка курсу долара.
Однак ми знаємо, що далі нічого страшного не трапиться,
що ми впораємося. Саме про це маємо, оговтавшись, ска-
зати дитині, продемонструвати, що все гаразд, усе має
здатність налагоджуватися та входити в колію. Маємо
впевнити дітей, що всі наші тривоги, від малих до великих,
ідуть, зазвичай не лишаючи й сліду. Щось проходить швид-
ше, як, наприклад, подряпини, які заживають уже за кілька
днів; щось потребує більшого часу — так провалені іспи-
ти складають протягом тижня або вже наступної сесії.
Головне наше завдання — передати дитині впевненість
у тому, що навіть найприкріші події минають, людина здат-
на подолати труднощі та відновити своє життя.