11 / 38
11
«Ага, краще, коли він буде хворим, — підтримав бать-
ко. — Якби його судили і посадили, уяви, чим би це ви-
лізло нам з тобою». — «Боком би вилізло, — бубоніла
мама. — Хрест на кар’єрі, сто процентів».
Мені було десять, і про кар’єру я знав лише те, що за
неюженуться
кар’єристи
, це погано, заради кар’єри во-
ни готові продати як рідну маму, так і батьківщину, і вза-
галі, кар’єра — це добре лише у світі, де панують капі-
талісти. Тому не зовсім розумів, через чию кар’єру
переймаються батьки. Згодом, ставши старшим та ро-
зумнішим, я подумки відмотав назад події 1980 року
і тепер можу скласти логічний ланцюжок.
Виявляється, маминого двоюрідного брата, журна-
ліста Григорія Титаренка, визнали психічно хворим і по-
містили до відповідного лікувального закладу. А могли
посадити в тюрму, причому за статтею шістдесят дру-
гою Кримінального кодексу Української РСР: антира-
дянська агітація та пропаганда. Хоча, швидше за все, йо-
го діяльність підпадала під статтю сто вісімдесят сьому
дріб один — поширення наклепницьких вигадок, що
ганьблять радянську владу. Це дозволяло закрити дядь-
ка до кримінального табору. І таким чином ні про яку
політику мови й не було б. Зокрема, про таких в`язнів
ніколи не заговорило б радіо «Свобода».
Така «неполітична» стаття була вигідна всім. Адже
батько тоді працював інструктором у міськкомі партії,
до підвищення готувався, а мама — лектором товари-
ства «Знання», спеціалістом з боротьби з негативним
впливом західної культури на нашу молодь. Обоє, ясна
річ, партійні, і варто лише материному кузенові загри-
міти за антирадянську діяльність, просування по служ-
бі для обох моїх батьків автоматично ускладнювалося.