16 / 38
16
Саме відтоді Титаренко почав конспіруватися, а всякий,
хто перетворюється на підпільника, дуже швидко від-
точує відповідну інтуїцію. Дядько знав, що рано чи піз-
но його вирахують, та вже не зупинявся — хотів швид-
ше звести почуте докупи та переправити через кордон,
нехай навіть у сирому вигляді.
Так, принаймні, говорила мені його вдова, називаючи
мене Климком: «Розумієш, він був готовий до того, що йо-
го
приймуть
. Але, думав, це станеться на етапі, коли він
почне шукати прямі виходи на тих, хто зможе передати
рукопис по відпрацьованих каналах. Там напевне відсте-
жували всі стежки, але ж однаково тексти залишали кра-
їну швидше, ніж КГБ ловив їхніх авторів. Він у одному
прорахувався, Климку, —недооцінив того старого чекіс-
та. Не подумав, що у свої вісімдесят заслужений праців-
ник КГБ, орденоносний полковник Доброхотов, щось за-
підозрить і дасть маячок своїм молодшим колегам».
Дядька, як вона думає, пасли десь півтора місяця. Оче-
видно, в КГБ вважали — Титаренко справді пов’язаний
з дисидентами. Тож чекали, поки вийде на прямий кон-
такт, щоб пов’язати відразу всю групу. Це вигідніше для
чекістів — рапортувати про знешкодження антирадян-
ського, та ще й націоналістичного угруповання, аніж за-
тримувати одну людину. Проте Григорій на той час не
мав жодного виходу на Захід, тож спочатку хотів завер-
шити свою працю, а вже потім шукати потрібні контак-
ти. Тому щодня після роботи, а по вихідних — з ранку до
вечора, сидів за друкарською машинкою і передрукову-
вав рукописні нотатки.
Дружина, між іншим, працювала разом із ним у редак-
ції «Комсомольського гарту» друкаркою, та дядько від-
разу ж заборонив їй навіть наближатися до машинки.