16 / 36
16
— Ну-ну, Френку, я ж тобі вже казала. Додаткові послуги не
входять у мінімальну заробітну платню. —Френк, як мовляв тато,
був «голубий», ну стеменно тобі блакитний гну. Я піднесла очі.
Він не всміхався.
— Ой-ой. Я ж не насипала знову солі в цукернички?
Він крутив у руках кухонний рушник, і я ще ніколи не бачила
його в такому дивному стані. На якусь мить навіть подумала, що
хтось був поскарживсь на мене. А потім він жестом попрохав
мене сісти.
— Пробач, Луїзо, — сказав він після того, як повідомив мене
про звільнення, — я повертаюся до Австралії. Мій батько не надто
добре почувається, й, здається, в замку буде власна закусочна.
Така доля.
Певно, сиділа я там і справді з роззявленим ротом. Френк про
стягнув мені конверт і відповів на моє наступне запитання, перш
ніж воно висковзнуло з моїх уст.
— Я знаю, що ми ніколи не укладали офіційний контракт чи
щось схоже на те, але я хтів би подбати про тебе. Тут гроші за три
наступні місяці. Ми закриваємося взавтра.
— Три місяці! — вибухнув тато, а мама сунула мені в руки чашку
солодкого чаю. — Надзвичайно щедро з його боку, враховуючи
те, що працювала вона як віл у тому місці останні шість років.
— Бернарде! — Мама вп’ялася в нього очима, киваючи на То
маса. Мої батьки щодня гляділи його після школи, поки Трина не
приходила з роботи.
— Чорт би його взяв! Що ж вона тепер робитиме? Він міг би
попередити її раніше, ніж за один клятий день до звільнення.
— Ну… вона просто має знайти іншу роботу.
— Таж немає клятих робочих місць, Джозі. Ти знаєш це так
само добре, як і я. Ми посеред чортової економічної кризи.
Мама на мить заплющила очі, а далі проказала:
— Вона розумна дівчина. У неї чудовий послужний список. Зна
йде собі щось. Френк дасть їй гарну рекомендацію.
— От як гарно, «Луїза Кларк дуже добре намащує масло на
тости і вправно орудує старим чайником».
— Спасибі за вотум довіри, татку.