Previous Page  17 / 36 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 17 / 36 Next Page
Page Background

17

— Я просто кажу правду.

Я розуміла реальну причину татового занепокоєння. Вони за­

лежали від моєї зарплатні. Трина у квітковій крамниці одержува­

ла копійки. Мама не могла працювати, бо мусила піклуватися про

дідуся, а дідусева пенсія була мізерна. Тато жив у стані постійної

тривоги за свою роботу на меблевій фабриці. Його бос місяцями

торочив щось про можливі звільнення. У будинку стиха говорили

про заборгованість і жонглювання кредитками. Два роки тому

в татів автомобіль утелющився незастрахований водій. Цього

було досить для того, щоб та крихка споруда батьківських фінан­

сів нарешті завалилася. Моя скромна зарплата була основними

грошима на ведення домашнього господарства, її вистачало, щоб

наша родина якось перебувалася.

— Не забігаймо вперед. Узавтра Лу може вирушити в Службу

зайнятості й переглянути пропозиції. У неї доволі грошей, щоб

протриматись якийсь час. — Вони говорили, наче мене там не

було. — І вона розумна. Ти розумна, еге ж, люба? Можливо, добре

було б піти на друкарські курси. Знайти роботу в офісі.

Я сиділа там, а мої батьки обговорювали, яка ще робота мо­

гла б мені підійти при моїй обмеженій кваліфікації. Працівниця на

фабриці, швачка, працівниця в кав’ярні. Уперше того дня мені

хотілося плакати. Томас дивився на мене великими круглими

очима й мовчки простягнув мені половинку звогчілого печива.

— Спасибі, Томмі, — проказала я самими губами і з’їла його.

Він був на доріжці, як я й думала. З понеділка по четвер, точний,

як розклад потягів, Патрик або вправлявся в тренажерній залі, або

бігав колами по освітленій доріжці стадіону. Я спустилася по схо­

дах, кулячись від холоду, і повільно вийшла на трасу, а коли він

наблизився, помахала рукою, щоб Патрик упізнав мене.

— Біжімо зі мною, — засапався Патрик. Його подих виходив

блідими хмарками. — Ще чотири кола до фінішу.

Якусь мить повагавшись, я кинулася бігти разом із ним. Це був

єдиний спосіб поговорити з Патриком. На мені були рожеві кросів­

ки з бірюзовими шнурками, єдине взуття, у якому я могла бігати.

Я провела день удома, намагаючись бути корисною. По якімсь

часі почала крутитися в мами під ногами. Мама й дідусь мали