18 / 36
18
власні щоденні справи, і я їм заважала. Тато спав, бо ж цього мі
сяця він працював у нічну зміну, і його не можна було тривожити.
Прибравши у своїй кімнаті, я дивилася телевізор з притишеним
звуком, і коли вряди-годи згадувала, чому я вдень удома, то від
чувала в грудях справжній біль.
— Не чекав тебе.
— Я вже не можу сидіти вдома. Подумала, може б, ми вкупці
щось придумали, га?
Він скоса глянув на мене. Піт тонкою плівкою вкривав його
обличчя.
—Що раніше, серце, ти знайдеш іншу роботу, то краще.
— Відтоді як втратила попередню, не минуло й доби. Можна
хоч трохи побути нещасною та пасивною? Хоча б сьогодні?
— Ти повинна дивитись на це позитивно. Знала-бо, що не за
лишатимешся там довіку. Ти маєш рухатися вгору, вперед.
Два роки тому в Стортфолді Патрика обрали «молодим під
приємцем року», і він і досі не оговтавсь від такої честі. З того часу
в нього з’явився бізнес-партнер, Рудий Піт, з яким вони пропону
вали персональні тренування клієнтам у радіусі сорока миль і зда
вали в оренду два фургони, що їх придбали на виплат. У його офісі
була біла дошка, на якій він любив малювати товстими чорними
маркерами прогнозований оборот. По кілька разів переправляв він
цифри, допоки ті повністю не задовольняли його вимог. Я не була
певна, що вони хоч трохи тримаються реального життя.
— Звільнення, Лу, може змінити життя людини. — Він подивив
ся на годинник, визначаючи час проходження кола. — До чого ти
хочеш братися? Ти могла б перекваліфікуватись. Я впевнений, що
таким, як ти, можуть виділити стипендію.
— Таким, як я?
— Людям, які шукають нові можливості. Ким ти хочеш бути?
Ти могла б бути косметологом. Ти вродлива. — Біжучи, він під
штовхнув мене, мовляв, будь удячна за комплімент.
— Ти ж знаєш секрети моєї вроди. Мило, вода й мішок на го
лову.
Патрик почав дратуватись. А я почала відставати. Ненавиджу
біг. А Патрика — за те, що не збавляв темпу.