22 / 34
Моє сонцесяйне Різдво
21
Магія цього одкровення входить у кожну клі-
тинку мого тіла, проростає в моїй душі вірою.
Вірою в людину, яка створена на подобу Го-
сподню.
А Гливкове муркотіння біля вуха переконує
мене, що сам пан Коцький прийшов із лісу до
нас на вечерю. І летять на рушниках маминих
дикі гуси, і лісовий цар Ох грає на сопілці, і ча-
рівні Мавки йому підспівують, ніжно пригор-
таючись до тіла матусі верби. А з пишного
Яйця-Райця народжується Вона — Україна,
красива, казкова, велична, як і її легенди, зви-
чаї та пісня.
І стоїть посередині світу малий велет, мій ді-
дусь, і зве до себе на гостину і добрі, і злі сили,
бо ми зараз на початку світу. Бо не відділено їх
іще одне від одного і служать вони одному —
і сину, і батьку, і Творцеві. І вже сам Мороз — не
лихий зловісний дідок з колючими вусами, а до-
брий і давній приятель, якого обов’язково треба
на гостину запросити, щоб лагідним був до де-
рев і до поля:
—Морозе, Морозе! Йди до нас кутю їсти! Як-
що не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні
поросяток, ні теляток, ні гусяток, ні качаток, ні
ципляток.
Як у годину Різдва Світу-Сонця не було поміж
стихіями й живими душами ворогів, так і нині