20 / 34
Моє сонцесяйне Різдво
19
поговорити, то у відповідь почуєш дивну луну,
не схожу на луну в горах чи в порожній кімнаті.
Та дідусь каже, що у криниці живе Криничник
і кривлятися з нього не можна, бо вода буде
несмачна. Дідусь урочисто підходить до крини-
ці, відчиняє скрипучі й трохи примерзлі двері-ворота. «Кигик!» — вітається з нами Криничник.
Дідусь набирає повнісіньку ложку куті й вкидає
до криниці. Чую плюскіт — крапельки звареної
пшениці торкаються плеса води. І тоді вчуваєть-
ся мені чи то весняна, чи то літня благодатна
злива. «На багатий врожай, на погідний рік», —
шепочуть вуста. Це робиться для того, щоб не
було посухи влітку, і мені видається, що стихія
води нас чує, розуміє й відповідає нам.
Нарешті все живе і майже живе благослови-
ли, можна вертати до хати.
Мама з бабусею чекають на наше повернен-
ня. Мама забирає в дідуся порожню миску. Ба-
буся бере в руки першу хлібину і кладе її береж-
но на край столу, ближче до ікон. Мама подає
дідусеві миску з кутею. Це все робиться мовчки.
Моє дитяче серденько тіпається так лунко, що
здається: це воно надто голосно розмовляє, —
хоча я мовчу. Зараз дідусь буде «танцювати».
Дідусь поважно виходить з хати, несучи перед
собою кутю, мов чашу життя, прославляючи
Бога, Сонце та хлібосіїв, ніби говорячи, що це