9 / 38
9
збираюся туди, сподіваючись на вечерю та ночівлю. Було б
добре, якби ти захотів скласти мені компанію.
— Борху. — Біловолосий відвернувся від коня й глянув у ясні
очі незнайомця. — Я не хотів би, щоб між нами вкралися якісь
недомовленості. Я — відьмак.
— Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче мовив:
«Я — прокажений».
— Є такі, — сказав Ґеральт повільно, — хто волів би компанію
прокажених, аніж товариство відьмака.
— Є і такі, — засміявся Три Галки, — які воліли б вівцю, аніж
дівчину. Що ж, можна лише їм поспівчувати, тим і іншим. Повто
рюю пропозицію.
Ґеральт стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому
долоню.
— Приймаю, тішуся з нового знайомства.
— Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!
ІІ
Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився
й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.
— Та-ак…— Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюже-
ну стелю й у павуків, які там дуріли. — Спершу… Спершу пива.
Щоб двічі не ходити — ціле барильце. А до пива…Що ти можеш
запропонувати до пива, любчику?
— Сир? — ризикнув шинкар.
— Ні, — скривився Борх. — Сир буде на десерт. До пива ми
хочемо чогось кислого й гострого.
— Слухаюся. — Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні
зуби були не єдиними, яких йому бракувало. — Вугорки із часни-
ком в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…
— Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв,
плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.
— Юшка бокорашів?